Хронологія відкриття хімічних елементів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хронологія відкриття хімічних елементів — хронологічний порядок відкриття 118 хімічних елементів, існування яких відомо до 2020 року. Елементи перераховані назагал у тому порядку, в якому кожен елемент вперше був визначений у чистому вигляді. Слід зазначити, що точну дату виявлення більшості елементів неможливо визначити.

Перераховано ім'я кожного елемента, атомний номер, рік першого повідомлення, ім'я відкривача та примітки, пов'язані з відкриттям.

Таблиця елементів

[ред. | ред. код]
Періодична система
Група 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18
I II III IV V VI VII VIII
Період
1 1
H 		2
He
2 3
Li 		4
Be 		5
B 		6
C 		7
N 		8
O 		9
F 		10
Ne
3 11
Na 		12
Mg 		13
Al 		14
Si 		15
P 		16
S 		17
Cl 		18
Ar
4 19
K 		20
Ca 		21
Sc 		22
Ti 		23
V 		24
Cr 		25
Mn 		26
Fe 		27
Co 		28
Ni 		29
Cu 		30
Zn 		31
Ga 		32
Ge 		33
As 		34
Se 		35
Br 		36
Kr
5 37
Rb 		38
Sr 		39
Y 		40
Zr 		41
Nb 		42
Mo 		43
Tc 		44
Ru 		45
Rh 		46
Pd 		47
Ag 		48
Cd 		49
In 		50
Sn 		51
Sb 		52
Te 		53
I 		54
Xe
6 55
Cs 		56
Ba 		* 72
Hf 		73
Ta 		74
W 		75
Re 		76
Os 		77
Ir 		78
Pt 		79
Au 		80
Hg 		81
Tl 		82
Pb 		83
Bi 		84
Po 		85
At 		86
Rn
7 87
Fr 		88
Ra 		** 104
Rf 		105
Db 		106
Sg 		107
Bh 		108
Hs 		109
Mt 		110
Ds 		111
Rg 		112
Cn 		113
Nh 		114
Fl 		115
Mc 		116
Lv 		117
Ts 		118
Og
Лантаноїди * 57
La 		58
Ce 		59
Pr 		60
Nd 		61
Pm 		62
Sm 		63
Eu 		64
Gd 		65
Tb 		66
Dy 		67
Ho 		68
Er 		69
Tm 		70
Yb 		71
Lu
Актиноїди ** 89
Ac 		90
Th 		91
Pa 		92
U 		93
Np 		94
Pu 		95
Am 		96
Cm 		97
Bk 		98
Cf 		99
Es 		100
Fm 		101
Md 		102
No 		103
Lr
12 елементів

Античність до середньовіччя: відкриття незаписані аж до середньовіччя

22 елементи

Середні віки — 1799

25 елементів

1800—1849

24 елементи

1850—1899

14 елементів

1900—1949

16 елементів

1950—1999

5 елементів

2000 —

Античність

[ред. | ред. код]
Z Елемент Час використання Найраніше
відомий
зразок 		Відкриття Місце
найстарішого
зразка 		Примітки
29 Мідь 9000 до н. е. 6000 до н. е. Близький схід Анатолія Мідь була мабуть першим видобутим та виробленим людьми металом.[1] Спочатку її знаходили як самородний метал, а пізніше при виплавці руд. Оцінки місця і віку її відкриття свідчать про Близький Схід і час близько 9000 р. до н. е. Це був один з найважливіших матеріалів для людини в епоху енеоліту та бронзи. Мідні намистини, що датуються 6000 р. до н. е., були знайдені в Чатал-Гьоюк, Анатолія[2] і археологічний пам'ятник Беловоде на горі Рудник в Сербії містить найстаріші в світі надійно датовані місця виплавлення міді у 5000 р. до н. е.[3][4]
82 Свинець 7000 р. до н. е. 3800 р. до н. е. Африка Абідос (Єгипет) Вважається, що виплавка свинцю почалася щонайменше 9000 років тому, а найдавніший відомий артефакт свинцю — статуетка, знайдена в храмі Осіріса в Абідосі, що датується приблизно 3800 р. до н. е.[5]
79 Золото до 6000 р. до н. е. до 4000 р. до н. е. Левант Ваді Канаг Найдавніші золоті артефакти були виявлені у Ваді Канаг у Леванті.[6]
47 Срібло до 5000 р. до н. е. бл. 4000 р. до н. е. Анатолія Анатолія За оцінками, воно було виявлене в Малій Азії незабаром після міді та золота.[7][8]
26 Залізо до 5000 р. до н. е. 4000 р. до н. е. Середній Схід Єгипет Є дані, що залізо було відомо ще до 5000 р. до н. е.[9] Найдавнішими відомими залізними предметами, якими користувалися люди, є деякі намистини з метеоритного заліза, виготовлені в Єгипті приблизно в 4000 р. до н. е. Відкриття плавки близько 3000 р. до н. е. призвело до початку залізного віку близько 1200 р. до н. е.[10] і помітне використання заліза для виготовлення знарядь праці та зброї.[11]
6 Вуглець 3750 р. до н. е. 2500 р. до н. е. Середній Схід Середній Схід Найдавніше відоме використання деревного вугілля було для відновлення мідних, цинкових та олов'яних руд у виробництві бронзи єгиптянами та шумерами.[12] Діаманти ймовірно були відомі ще в 2500 р. до н. е.[13] Справжні хімічні аналізи були зроблені в 18 столітті[14] а в 1789 році вуглець був визначений Антуаном Лавуазьє як елемент[15]
50 Станум 3500 р. до н. е. 2000 р. до н. е. Мала Азія Кестель Спочатку виплавляли в поєднанні з міддю близько 3500 р. до н. е. для отримання бронзи (і таким чином, дали назву бронзовому віку в тих місцях, де залізний вік не втручався безпосередньо в кам'яний вік).[16] Кестель, що на півдні Туреччини — це давня шахта Касітериту, яка використовувалася з 3250 по 1800 р. до н. е.[17] Найдавніші артефакти датуються приблизно 2000 р. до н. е.[18]
16 Сірка до 2000 р. до н. е. до 815 р. н. е. Середній Схід Середній Схід Вперше використана щонайменше 4000 років тому.[19] Згідно з папірусом Еберса, в Стародавньому Єгипті сірчана мазь застосовувалася для лікування зернистих повік.[20] Визнана як елемент Джабіром ібн Хаяном у 815 році,[21] і Антуаном Лавуазьє в 1777 році.
80 Ртуть 1500 р. до н. е. 1500 р. до н. е. Єгипет Єгипет Знайдено в єгипетських гробницях, що датуються 1500 р. до н. е.[22]
30 Цинк до 1000 р. до н. е. 1000 р. до н. е. Індія Індія Індійські металурги використовували як компонент латуні ще з античності (до 1000 р. до н. е.). Його справжня природа не була зрозуміла. Ідентифікований як метал у Расаратна Самукхая близько 14 століття н. е.[23] і алхіміком Парацельсом у 1526 р.[24] Виділена Андреасом Сигізмундом Маргграфом у 1746.[25]
33 Арсен до 815 р. до 815 р. Середній Схід Середній Схід Використання металевого миш'яку описав єгипетський алхімік Зосімос.[26] Очищення миш'яку було згодом описано перським алхіміком Джабіром ібн Хаяном.[27] Альбертусу Магнусу (близько 1200—1280 рр.), як правило, приписується опис металоїду на Заході.[28]
51 Стибій до 815 р. до 815 р. Джабір ібн Хайян Середній Схід Діоскорид та Пліній описують випадкове отримання металевої сурми зі антимоніту, але здається, що цей метал був свинець.[29] Виділення сурми описує перський алхімік Джабір ібн Хайян.[27] В Європі метал вироблявся і використовувався з 1540 року, коли його описав Бірінгуччо Ванноччо.[30]
83 Вісмут до 1000 р. до 1000 р. Джабір ібн Хайян Середній Східt Описаний перським алхіміком Джабіром ібн Хаяном.[31][32] Пізніше у Європі описаний Клодом Франсом Жоффруа у 1753 році.[33]

Сучасні відкриття

[ред. | ред. код]
Z Елемент Відкрито або передбачено існування Виокремлено у чистому вигляді (став широко відомим) Примітки
By By  
15 Фосфор 1669 Генніг Бранд 1669 Генніг Бранд Приготований з сечі, це був перший елемент виявлений з давніх часів.[34]
27 Кобальт 1735 Георг Брандт 1735 Георг Брандт Ним доведено, що синій колір скла обумовлений новим видом металу, а не вісмутом, як думалося раніше.[35]
78 Платина 1735 Антоніо де Ульоа Перший опис металу, знайденого в південноамериканському золоті, був наведений у 1557 році Юлієм Цезаром Скалігером. Ульоа опублікував свої висновки у 1748 році, але сер Чарльз Вуд також досліджував метал у 1741 році. Перше посилання на нього як на новий метал зробив Вільям Браунрігг у 1750 році.[36]
28 Нікель 1751 Аксель Кронштедт 1751 А. Кронштедт Знайдено шляхом спроби добування міді з мінералу, відомого як фальшива мідь (тепер відомий як Нікелін).[37]
12 Магній 1755 Джозеф Блек 1808 Гемфрі Деві Блек помітив, що магнезія альба (MgO) не є негашеним вапном (СаО). Деві виділив метал електрохімічно з магнезії.[38]
1 Водень 1766 Генрі Кавендіш ca. 1500 Теофраст Парацельс Кавендіш першим відрізнив Н2 з інших газів, хоча Парацельс близько 1500 р., Роберт Бойл та Джозеф Прістлі спостерігали його виробництво, при реації сильних кислот з металами. Лавуазьє дав йому назву у 1783 році.[39][40] Це був перший відомий елементарний газ.
8 Кисень 1771 К. В. Шеєле 1604 Міхал Сендзівой Отримали його нагріванням оксиду ртуті та нітратів у 1771 р., але його результатів не опублікували до 1777 р. Джозеф Прістлі також підготував це нове повітря до 1774 р. Лише Лавуазьє визнав його справжнім елементом; він назвав його у 1777 р.[41][42]Перед ним Сендзівой виробляв кисень, нагріваючи селетру і правильно ідентифікував його як «їжу життя».[43]
7 Азот 1772 Даніель Резерфорд 1772 Д. Резерфорд Він виявив азот, навчаючись в Едінбургському університеті.[44] Він показав, що повітря, яким дихали тварини, навіть після видалення видихуваного вуглекислого газу, вже не в змозі запалити свічку. Карл Вільгельм Шееле, Генрі Кавендіш і Джозеф Прістлі також вивчали цей елемент приблизно в той же час. Лавуазьє назвав його у 1775-6.[45]
56 Барій 1772 К. В. Шеєле 1808 Гемфрі Деві Шеєле виділяв нову землю (BaO) в піролузиті, а Деві виділив метал електролізом.[46]
17 Хлор 1774 К. В. Шеєле 1774 К. В. Шеєле Отримали його з соляної кислоти, але подумали, що це оксид. Лише в 1808 році Г. Деві визнав його як елемент.[47]
25 Манган 1774 К. В. Шеєле 1774 Й. Ган Виділений з піролюзиту випаленням. Ігнатій Готфрід Каім також відкрив новий метал у 1770 році, як і Шеле в 1774 році. Він був виділений шляхом відновлення діоксиду марганцю вуглецем.[48]
42 Молібден 1778 К. В. Шеєле 1781 Петер Якоб Г'єльм Шеєле визнав метал складовою частиною молібденаа.[49]
74 Вольфрам 1781 К. В. Шеєле 1783 Х. Ельгуяр and Ф. Ельгуяр Шеєле, отримав із шееліту, оксиду нового елемента. Ельгуяри отримали вольфраміт вольфрамової кислоти і відновили її деревним вугіллям.[50]
52 Телур 1782 Франц Йозеф Мюллер Мартін Генріх Клапрот Мюллер спостерігав його як домішку золотих руд з Трансільванії.[51]
38 Стронцій 1787 Вільям Крюйкшенк 1808 Гемфрі Деві Крюйкшенк і Адер Кроуфорд у 1790 році дійшли висновку, що стронціаніт містить нову землю. В кінцевому підсумку Стронцій був виділений електрохімічно у 1808 році Г. Деві.[52]
1789 А. Лавуазьє Перший перелік хімічних елементів того часу — містив 33 елементи, включаючи світло, тепло, невиділені «радикали» та деякі оксиди.[53] Він також зробив нове визначення назви «елемент». До цього часу елементами не вважалися метали, крім ртуті.
40 Цирконій 1789 М. Клапрот 1824 Є. Берцеліус Мартін Генріх Клапрот визначив новий елемент — цирконій.[54][55]
92 Уран 1789 М. Клапрот 1841 Ежен Пеліго Клапрот помилково визначив оксид урану, одержуваний з уранініту, як сам елемент і назвав його за іменем нещодавно виявленої планети Уран.[56][57]
22 Титан 1791 В. Грегор 1825 Є. Берцеліус Грегор знайшов оксид нового металу в ільменіті; Клапрот самостійно виявив елемент в рутилі в 1795 році і дав йому назву. Чисту металеву форму елемента отримав Метью Хантер лише в 1910 році.[58][59]
39 Ітрій 1794 Ю.Ґадолін 1843 Г. Розе Виявлений у гадолініті, але Мосандер показав пізніше, що його руда, ітрія, містить більше елементів[60][61] Ф. Велер помилково подумав, що він виділив метал у 1828 році з летючого хлориду, який повинен бути хлоридом ітрію,[62][63] але Розе правильно ізолював елемент у 1843 році.
24 Хром 1794 Л. Воклен 1797 Л. Воклен Воклен виявив триоксид у крокоїтовій руді, а пізніше виділив метал нагріванням оксиду в печі з вугіллям.[64][65]
4 Берилій 1798 Л. Воклен 1828 Ф. Велер і А. Бюссі Воклен виявив оксид у берилі та смарагді, а Клапрот запропонував теперішню назву елемента бл. 1808 року.[66]
23 Ванадій 1801 А. дель Ріо 1830 Н. Г. Сефстрьом Ріо виявив метал у ванадініті, але відкликав претензію на відкриття після того, як Іполіт Віктор Коллет-Дескотільс оскаржив її. Сефстрьом виділив і назвав його, а пізніше було показано, що Ріо мав раніше також рацію.[67]
41 Ніобій 1801 Ч. Гатчет 1864 В. Бломстранд Гатчет знайшов елемент у руді колумбіту і назвав його колумбієм. Генріх Розе довів у 1844 році, що цей елемент відрізняється від танталу, і перейменував його на ніобій, назва якого була офіційно прийнята у 1949 році.[68]
73 Тантал 1802 Ґ. Екеберг Екеберг знайшов ще один елемент у мінералах, схожих на колумбіт і у 1844 році Генріх Розе довів, що він відрізняється від ніобію.[69]
46 Паладій 1802 В. Волластон 1802 В. Волластон Волластон виявив його у зразках платини з Південної Америки, але опублікував свої результати не одразу. Він мав намір назвати елемент за іменем нововиявленого астероїда Церера, але до моменту опублікування його результатів у 1804 році елемент церій прийняв це ім'я. Волластон назвав його на честь нещодавно відкритого астероїда Паллада.[70]
58 Церій 1803 М. Клапрот, Є. Берцеліус і В. фон Гізінґер 1838 Г. Мосандер Берцеліус і Гізінґер виявили елемент в оксиді церію і назвали його на честь нововиявленого астероїда (тоді вважався планетою) - Церера. Клапрот виявив це одночасно і незалежно в деяких зразках танталу. Пізніше Мосандер довів, що зразки всіх трьох дослідників мали в собі хоча б ще один елемент — лантан.[71]
76 Осмій 1803 С. Теннант 1803 С. Теннант Паралельно з Волластоном Теннант працював над зразками південноамериканської платини та відкрив два нові елементи, які він назвав осмієм та іридієм.[72]
77 Іридій 1803 С. Теннант 1803 С. Теннант Теннант працював над зразками південноамериканської платини паралельно з Волластоном і відкрив два нові елементи, які він назвав осмієм та іридієм, і опублікував результати по іридію у 1804 році.[73]
45 Родій 1804 В. Волластон 1804 В. Волластон Волластон виявив і виділив його із зразків сирої платини з Південної Америки.[74]
19 Калій 1807 Гемфрі Деві 1807 Гемфрі Деві Деві відкрив його за допомогою електролізу поташу.[75]
11 Натрій 1807 Гемфрі Деві 1807 Гемфрі Деві Андреас Сигізмунд Маргграф визнав різницю між кальцинованою содою та калієм у 1758 році. Деві виявив натрій через кілька днів після калію за допомогою електролізу гідроксиду натрію.[76]
20 Кальцій 1808 Гемфрі Деві 1808 Гемфрі Деві Деві відкрив його за допомогою електролізу негашеного вапна.[76]
5 Бор 1808 Жозеф-Луї Гей-Люссак і Луї Жак Тенар 1808 Гемфрі Деві Радикал бури (Radical boracique) з'являється у списку елементів у «Traité Élémentaire de Chimie Lavoisier» від 1789 р.[53] 21 червня 1808 р. Люссак і Тенард оголосили про новий елемент в седативній солі, Деві оголосив про виділення нової речовини з борної кислоти 30 червня.[77]
14 Кремній 1808 Гамфрі Деві 1823 Є. Берцеліус У 1800 році Г. Деві висловив припущення, що кремнезем — це сполука невідомого досі елементу, а не елемент. У 1808 р. Г. Деві запропонував нинішню назву (Silicium), але отримати просту речовину не зміг. У 1811 році Жозеф Луї Гей-Люссак і Луї Жак Тенар, ймовірно, отримали аморфний кремній із домішками, але не встановили його склад та хімічну сутність[78]. Вважається, що Берцеліус отримав чистий кремній у 1823 році та встановив його елементарну природу.[79]
9 Фтор 1810 А. Ампер 1886 А. Муассан Радикал флюору (Radical fluorique) фігурує у списку елементів у «Traité Élémentaire de Chimie» Лавуазьє від 1789 року, хоча радикал мурію (radical muriatique) також з'являється замість хлору.[53] Андре-Марі Ампер між 1812 та 1886 рр. передбачив існування елементу, аналогічного Хлору, який можна отримати з фтороводневої кислоти. Багато дослідників намагалися отримати цей елемент. Врешті-решт його виокремив А. Муассан.[80]
53 Йод 1811 Б. Куртуа 1811 Б. Куртуа Куртуа виявив його в попелі морських водоростей.[81]
3 Літій 1817 Ю. Арведсон 1821 В. Т. Бранде Арведсон виявив літій у петаліті.[82]
48 Кадмій 1817 Л.Германн, Ф. Штромеєр, і Й. Ролофф 1817 Л.Германн, Ф. Штромеєр, Й. Ролофф Усі троє знайшли невідомий метал у зразку оксиду цинку з Сілезії, але назву, яку дав Штромеєр, стала прийнятою.[83]
34 Селен 1817 Є. Берцеліус і Ґ. Ган 1817 Є. Берцеліус і Ґ. Ган Працюючи зі свинцем, вони виявили речовину, яку вони вважали телуром, але після дальшого дослідження зрозуміли, що це був інший елемент.[84]
13 Алюміній 1825 Г. К. Ерстед 1825 Г. К. Ерстед Антуан Лавуазьє передбачив у 1787 році, що оксид алюмінію є оксидом нового елемента, а в 1808 р. Г. Деві спробував його розкласти. Хоча він і не зміг, він запропонував нинішню назву. Ганс Крістіан Ерстед першим виділив металевий алюміній у 1825 році.[85]
35 Бром 1825 А.-Ж. Балар і К. Льовіґ 1825 А.-Ж. Балар, К. Льовіґ Вони обидва виявили елемент восени 1825 року. Балард опублікував свої результати наступного року[86], але Льовіґ не опублікував результатів до 1827 року.[87]
90 Торій 1829 Є. Берцеліус 1914 Д. Лелі, Дж. і Л. Гамбурґер Берцеліус отримав оксид нової землі з ториту.[88]
57 Лантан 1838 Карл Густав Мосандер 1841 Г. Мосандер Мосандер знайшов новий елемент у зразках церіа та опублікував ці результати у 1842 році, але пізніше він показав, що ця лантана містить ще чотири елементи.[89]
68 Ербій 1843 Карл Густав Мосандер 1879 Т. Клеве Мосандеру вдалося розділити стару іттріа на іттрій та ербіа, а пізніше і тербіа.[90]
65 Тербій 1843 Карл Густав Мосандер 1886 Ж. Маріньяк Мосандеру вдалося розділити стару іттріа на іттрій та ербій, а пізніше і тербій.[91]
44 Рутеній 1844 К.-Е. Клаус 1844 К.-Е. Клаус Готфрід Вільгельм Озанн подумав, що він знайшов три нові метали в російських зразках платини, і в 1844 р. К.-Е. Клаус підтвердив, що виявлено новий елемент.[92]
55 Цезій 1860 Р. Бунзен і Р. Кірхгоф 1882 Карл Сеттенберг Бунзен та Кірхгоф першими запропонували знайти нові елементи за допомогою спектрального аналізу. Вони виявили цезій за допомогою двох синіх ліній полум'я у зразку мінеральної води Дюркгейма.[93] Чистий метал був врешті-решт ізольований у 1882 році Сеттербергом.[94]
37 Рубідій 1861 Р. Бунзен і Р. Кірхгоф Гевесі Бунзен і Кірхгоф виявили його лише через кілька місяців після цезію, спостерігаючи нові спектральні лінії в мінералі лепідоліт. Бунзен ніколи не отримував чистого зразка металу, який згодом отримав Гевесі.[95]
81 Талій 1861 В. Крукс 1862 К.-А. Ламі Незабаром після виявлення рубідію Крукс знайшов нову зелену лінію в пробі селену; пізніше того ж року Ламі виявив елемент-метал.[96]
49 Індій 1863 Ф. Райх і Т. Ріхтер 1867 Т. Ріхтер Райх та Ріхтер вперше визначили його у сфалериті за допомогою яскравої спектроскопічної лінії випромінювання індиго-синього. Ріхтер виділив метал через кілька років.[97]
2 Гелій 1868 П. Жансен і Н. Лок'єр 1895 В. Рамзай, Т. Клеве, Н. Ланглє Жансен і Лок'єр незалежно один від одного спостерігали жовту лінію в сонячному спектрі, яка не відповідала жодному іншому елементу. Це було перше спостереження за благородним газом, що знаходився на Сонці. Через роки після виділення аргону на Землі, Рамзай, Клеве і Ланглє спостерігали незалежно один від одного гелій, включений у клейвеїт.[98]
1869 Д. Менделєєв Менделєєв розташовує відомі на той час 64 елементи в періодичну таблицю і на цій основі правильно прогнозує кілька інших елементів.
31 Галій 1875 П. де Буабодран П. де Буабодран На зразку сфалериту Буабодран спостерігав деякі емісійні лінії, що відповідали ека-алюмінію, передбаченого Менделєєвим у 1871 р., а потім виділив елемент електролізом.[99][100]
70 Ітербій 1878 Ж. Маріньяк 1906 К. фон Вельсбах 22 жовтня 1878 року Маріньяк повідомив про розщеплення тербіа на дві нові землі, відповідно тербій та ітербій.[101]
67 Гольмій 1878 Жак-Луї Соре і М. Делафонтен 1879 Т. Клеве Соре виявив його в самарськіті, а пізніше Пер Теодор Клеве розділив ербій Маріньяка на ербій і два нові елементи — тулій і гольмій. Філіпій Делафонтена виявився ідентичним тому, що знайшов Соре.[102][103]
69 Тулій 1879 Т. Клеве 1879 Т. Клеве Клеве розділив ербій Маріньяка на ербій та два нові елементи — тулій і гольмій.[104]
21 Скандій 1879 Ф. Нільсон 1879 Ф. Нільсон Нільсон розділив ітербій Маріньяка на чистий ітербій і новий елемент скандій.[105]
62 Самарій 1879 П. де Буабодран 1879 П. де Буабодран Буабодран відзначив нову землю в самарськіті і назвав її самарією за назвою копанки.[106]
64 Гадоліній 1880 Ж. Маріньяк 1886 П. де Буабодран Маріньяк спочатку спостерігав за новою землею в тербіа, а згодом Буабодран отримав чистий зразок елемента із самарськіту.[107]
59 Празеодим 1885 К. фон Вельсбах Карл Ауер фон Вельсбах виявив два нові елементи в дидимі Мосандера: празеодим та неодим.[108]
60 Неодим 1885 К. фон Вельсбах Карл Ауер фон Вельсбах виявив два нові елементи в дидимі Мосандера: празеодим та неодим.[109]
32 Германій 1886 К. Вінклер У лютому 1886 рокку К. Вінклер знайшов елемент у аргіродиті.[110]
66 Диспрозій 1886 П. де Буабодран Де Буабодран знайшов новий елемент в ербії[111]
18 Аргон 1894 лорд Релей і В. Рамзай 1894 лорд Релей і В. Рамзай Обоє виявили газ, порівнюючи молекулярні ваги азоту, отриманого зрідженням з повітря, та азотом, отриманого хімічними методами. Аргон став першим виявленим благородним газом.[112]
63 Європій 1896 Е.-А. Демарсе 1901 Е.-А. Демарсе Демарсе знайшов спектральні лінії нового елемента в самарії Лекока, і відокремив цей елемент через кілька років.[113]
36 Криптон 1898 В. Рамзай і М. Треверс 1898 В. Рамзай і М. Треверс 30 травня 1898 р. Рамзай відокремив благородний газ від рідкого аргону за різницею температури кипіння.[114]
10 Неон 1898 В. Рамзай і М. Треверс 1898 В. Рамзай і М. Треверсs У червні 1898 р. Рамзай відокремив новий благородний газ від рідкого аргону за різницею температури кипіння.[114]
54 Ксенон 1898 В. Рамзай і М. Треверс 1898 В. Рамзай і М. Треверс 12 липня 1898 р. Рамзай протягом трьох тижнів відокремив вже третій благородний газ від рідкого аргону за різницею температури кипіння.[115]
84 Полоній 1898 П. і М. Склодовська-Кюрі 1902 Віллі Марквальд В експерименті, здійсненому 13 липня 1898 р. подружжя Кюрі відзначило підвищену радіоактивність урану, отриманого з уранініту, яку вони приписали невідомому елементу.[116]
88 Радій 1898 П. і М. Склодовська-Кюрі 1902 М. Склодовська-Кюрі 26 грудня 1898 року подружжя Кюрі повідомили про новий елемент, відмінний від полонію, який Марія пізніше виділила з уранініту.[117]
86 Радон 1899 Ернест Резерфорд і Роберт Оуенс 1910 В. Рамзай і Роберт Вітлав-Грей Резерфорд і Оуенс виявили радіоактивний газ, отриманий в результаті радіоактивного розпаду торію, виділеного пізніше Рамзаємі Греєм. У 1900 році Фрідріх Ернст Дорн виявив довгоживучий ізотоп цього ж газу при радіоактивному розпаді радію. Оскільки «радон» до того як він став назвою для елемента, вперше був використаний для конкретного позначення ізотопу Дорна, йому часто помилково присвоюють назву останнього замість першого.[118][119]
89 Актиній 1902 Фрідріх Оскар Ґізель 1902 Ф. Ґізель Гізель отримав із смолистої речовини, яка має властивості, подібні до властивостей лантану, і назвав її еманієм.[120] Андре-Луї Деб'єрн раніше повідомляв про відкриття нового елементу актинія, який нібито був схожий на титан і торій; елементи були помилково ідентифіковані як однакові, і було вибрано ім'я Деб'єрна, навіть якщо в ретроспективі речовина Деб'єна не могла включити багато фактичного елемента 89.[121]
71 Лютецій 1906 К. А. фон Вельсбах і Жорж Урбан 1906 К. А. фон Вельсбах фон Вельсбах довів, що старий іттербій також містить новий елемент, який він назвав касіопієм. Урбан також довів це одночасно, але його зразки були дуже нечистими і містили лише сліди нового елемента. Незважаючи на це, було прийнято його вибране ім'я лютецій.[122]
75 Реній 1908 М. Огава 1919 М. Огава Огава знайшов його в торіаніті, але призначив його як елемент 43 замість 75 і назвав його ніппонієм.[123] У 1925 році Вальтер Ноддак, Іда Ноддак та Отто Берг оголосили про відокремлення від гадолініту нового елементу і дали йому теперішнє ім'я[124].
91 Протактиній 1913 О. Г. Ґьорінг і Казімір Фаянс 1927 А. фон Ґроссе Двоє отримали перший ізотоп цього елемента, який був передбачений Менделєєвим у 1871 році як учасник природного розпаду 238U.[125] Вперше був ізольований у 1900 році Вільямом Круксом, який не визнав, що це новий елемент.[126]
72 Гафній 1922 Дірк Костер і Дьєрдь де Гевеші 1922 Д. Костер і Д. де Гевеші Жорж Урбан стверджував, що знайшов елемент в рідкісноземельних металах, тоді як Володимир Вернадський самостійно знайшов його в ортиті. Жодна претензія не була підтверджена внаслідок Першої світової війни, і жодна з них не могла бути підтверджена пізніше, оскільки хімія, про яку вони повідомляли, не відповідає тій, що зараз відома для гафнію. Після війни Костер та Гевеші знайшли елемент за допомогою рентгенівського спектроскопічного аналізу в норвезькому цирконі.[127] Гафній був останнім стійким елементом, який було відкрито.[128]
43 Технецій 1937 К. Пер'єр and Е. Сегре 1937 К. Пер'єр і Е. Сегре Обоє дослідників виявили новий елемент у зразку молібдену, який був використаний у циклотроні. Це перший синтетичний елемент, який було відкрито, хоча згодом було виявлено, що він утворюється природним шляхом у незначній кількості.[129][130][131]
87 Францій 1939 Марґеріт Перей Перей виявив це як продукт розпаду 227Ас.[132]Францій був останнім елементом, який було відкрито в природі, а не синтезовано в лабораторії, хоча чотири з «синтетичних» елементів, які були виявлені пізніше (плутоній, нептуній, астат та прометій), врешті-решт виявилися і в слідах природних речовин.[133]
93 Нептуній 1940 Е. М. Макміллан і Ф. Абельсон Отриманий при опроміненні урану нейтронами, це перший виявлений трансуранієвий елемент.[134]
85 Астат 1940 Р. Корсон, Р. Маккензі і Е. Сегре Отриманий бомбардуванням вісмуту альфа-частинками.[135] Пізніше визначено, що він утворюється природним шляхом у мізерних кількостях (<25 грам у земній корі).[136]
94 Плутоній 1940–1941 Гленн Теодор Сіборг, Артур Валь, Йозеф Кеннеді і Е. М. Макміллан Отриманий бомбардуванням урану дейтронами.[137]
61 Прометій 1942 Ву Цзяньсюн, Е. Д. Сегре and Ганс Бете 1945 Чарльз Коуелл, Джейкоб Марінський, Лавренс Е. Ґленденін,[138][139] і Гарольд Г. Ріхтер Він ймовірно, був вперше отриманий у 1942 р. бомбардуванням нейтронами неодиму та празеодиму, але поділ елемента не вдалося здійснити. Виділення проводилося в рамках Мангеттенського проєкту у 1945 році.[140]
96 Кюрій 1944 Гленн Сіборг, Ральф Джеймс і Альберт Ґіорсо Отриманий бомбардуванням плутонію альфа-частинками під час проєкту «Мангеттен» [[141]
95 Америцій 1944 Гленн Сіборг, Ральф Джеймс, Леон Морган і Альберт Ґіорсо Отриманий шляхом опромінення плутонію нейтронами протягом Мангеттенського проєкту.[142]
97 Берклій 1949 Станлі Томпсон, А. Ґіорсо і Гленн Сіборг (Університет Каліфорнії (Берклі)) Отриманий бомбардуванням америцію альфа-частинками.[143]
98 Каліфорній 1950 Станлі Томпсон, А. Ґіорсо і Гленн Сіборг (Університет Каліфорнії (Берклі)) Бомбардування кюрію альфа-частинками[144]
99 Айнштайній 1952 А. Ґіорсо та ін. 1952 Утворився під час першого термоядерного вибуху в листопаді 1952 р. Шляхом опромінення урану нейтронами;  тримали в таємниці кілька років.[145]
100 Фермій 1952 А. Ґіорсо та ін. Утворився під час першого термоядерного вибуху в листопаді 1952 р. Шляхом опромінення урану нейтронами; тримали в таємниці кілька років.[146]
101 Менделєєвій 1955 А. Ґіорсо , Бернард Гарвей, Ґрегорі Шопін, Гленн Сіборг (Berkeley Radiation Laboratory) Бомбардування айнштайнію гелієм.[147]
103 Лоуренсій 1961 А. Ґіорсо, Торбьйорн Сіккеланд, Альмон Ларш і Роберт Латімер (Національна лабораторія ім. Лоуренса в Берклі) Бомбардування каліфорнію атомами бору.[148]
102 Нобелій 1966 Е. Донець, В. Щеголєв, В. Єрмаков (ОІЯД, Дубна) Бомбардування урану атомами неону[149]
104 Резерфордій 1969 А. Ґіорсо, та ін. (Національна лабораторія ім. Лоуренса в Берклі) і І. Звара та ін. (ОІЯД, Дубна) Синтезований командою Альберта Ґіорсо, обстрілом каліфорнію атомами вуглецю, а також командою Звари бомбардуванням плутонію атомами неону.[150]
105 Дубній 1970 А. Ґіорсо, та ін. (Національна лабораторія ім. Лоуренса в Берклі) і В. Друін та ін. (ОІЯД, Дубна) Синтезований бомбардуванням каліфорнію атомами азоту командою Гіорсо, а також обстрілом америцію атомами неону командою Друіна.[151]
106 Сіборгій 1974 А. Ґіорсо, та ін. (Національна лабораторія ім. Лоуренса в Берклі) Бомбардування каліфорнію атомами кисню.[152]
107 Борій 1981 Ґотфрід Мюнценберг та ін. (GSI Дармштадт) Бомбардування вісмуту атомами хрому.[153]
109 Майтнерій 1982 Ґ. Мюнценберг, Петер Армбрустер та ін. (GSI Дармштадт) Бомбардування вісмуту атомами заліза.[154]
108 Гасій 1984 Ґ. Мюнценберг, П. Армбрустер та ін. (GSI Дармштадт) Бомбардування свинцю атомами заліза.[155]
110 Дармштадтій 1994 Сіґурд Гофман та ін. (GSI Дармштадт) Бомбардування свинцю атомами нікелю.[156]
111 Рентгеній 1994 С. Гофман та ін. (GSI Дармштадт) Бомбардування вісмуту атомами нікелю.[157]
112 Коперницій 1996 С. Гофман та ін. (GSI Дармштадт) Бомбардування свинцю атомами цинку.[158][159]
114 Флеровій 1999 Ю. Оганесян та ін. (ОІЯД, Дубна) Бомбардування плутонію атомами кальцію.[160]
116 Ліверморій 2000 Ю. Оганесян та ін. (ОІЯД, Дубна) Бомбардування кюрію атомами кальцію[161]
118 Оганесон 2002 Ю. Оганесян та ін. (ОІЯД, Дубна) Бомбардування каліфорнію атомами кальцію[162]
115 Московій 2003 Ю. Оганесян та ін. (ОІЯД, Дубна) Бомбардування америцію атомами кальцію[163]
113 Ніхоній 2003–2004 Ю. Оганесян та ін. (ОІЯД, Дубна) і К. Моріта та ін. (RIKEN у Вако, Японія) Синтезований розпадом московію командою Оганесяна та обстрілом вісмуту атомами цинку командою Моріти[164]
117 Теннессин 2009 Ю. Оганесян та ін. (ОІЯД, Дубна) Бомбардування берклію атомами кальцію[165]

Часовий графік

[ред. | ред. код]
Часовий графік відомих хімічних елементів з 1650 року.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Copper History. Rameria.com. Архів оригіналу за 17 вересня 2008. Процитовано 12 вересня 2008. [Архівовано 2008-09-17 у Wayback Machine.]
  2. ↑ CSA — Discovery Guides, A Brief History of Copper. Архів оригіналу за 14 вересня 2008. Процитовано 26 квітня 2020. [Архівовано 2015-02-03 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Serbian site may have hosted first copper makers. UCL.ac.uk. UCL Institute of Archaeology. 23 вересня 2010. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 22 квітня 2017. [Архівовано 2017-03-28 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Bruce Bower (17 липня 2010). Serbian site may have hosted first copper makers. ScienceNews. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 22 квітня 2017. [Архівовано 2013-05-08 у Wayback Machine.]
  5. ↑ The History of Lead – Part 3. Lead.org.au. Архів оригіналу за 18 жовтня 2004. Процитовано 12 вересня 2008.
  6. ↑ Gopher, A.; Tsuk, T.; Shalev, S.; Gophna, R. (August–October 1990). Earliest Gold Artifacts in the Levant. Current Anthropology. 31 (4): 436—443. doi:10.1086/203868. JSTOR 2743275.
  7. ↑ 47 Silver. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 квітня 2020.
  8. ↑ Silver Facts – Periodic Table of the Elements. Chemistry.about.com. Архів оригіналу за 21 листопада 2016. Процитовано 12 вересня 2008. [Архівовано 2016-11-21 у Wayback Machine.]
  9. ↑ 26 Iron. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  10. ↑ Weeks, Mary Elvira; Leichester, Henry M. (1968). Elements Known to the Ancients. Discovery of the Elements. Easton, PA: Journal of Chemical Education. с. 29–40. ISBN 0-7661-3872-0. LCCCN 68-15217.
  11. ↑ Notes on the Significance of the First Persian Empire in World History. Courses.wcupa.edu. Архів оригіналу за 20 липня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  12. ↑ History of Carbon and Carbon Materials – Center for Applied Energy Research – University of Kentucky. Caer.uky.edu. Архів оригіналу за 1 листопада 2012. Процитовано 12 вересня 2008.
  13. ↑ Chinese made first use of diamond. BBC News. 17 May 2005. Архів оригіналу за 20 березня 2007. Процитовано 21 березня 2007.
  14. ↑ Ferchault de Réaumur, R-A (1722). L'art de convertir le fer forgé en acier, et l'art d'adoucir le fer fondu, ou de faire des ouvrages de fer fondu aussi finis que le fer forgé (English translation from 1956). Paris, Chicago.
  15. ↑ Senese, Fred (9 вересня 2009). Who discovered carbon?. Frostburg State University. Процитовано 24 листопада 2007. [недоступне посилання з 01.09.2010]
  16. ↑ 50 Tin. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  17. ↑ Hauptmann, A.; Maddin, R.; Prange, M. (2002), On the structure and composition of copper and tin ingots excavated from the shipwreck of Uluburun, Bulletin of the American School of Oriental Research, American Schools of Oriental Research, т. 328, № 328, pp. 1-30, JSTOR 1357777
  18. ↑ History of Metals. Neon.mems.cmu.edu. Архів оригіналу за 8 січня 2007. Процитовано 12 вересня 2008.
  19. ↑ Sulfur History. Georgiagulfsulfur.com. Архів оригіналу за 16 вересня 2008. Процитовано 12 вересня 2008. [Архівовано 2008-09-16 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Rapp, George Robert (4 лютого 2009). Archaeomineralogy. с. 242. ISBN 978-3-540-78593-4. Архів оригіналу за 17 квітня 2020. Процитовано 26 квітня 2020.
  21. ↑ Holmyard, E.J. (1931). Makers of Chemistry. Oxford: Clarendon Press. с. 57–58.
  22. ↑ Mercury and the environment — Basic facts. Environment Canada, Federal Government of Canada. 2004. Архів оригіналу за 15 січня 2007. Процитовано 27 березня 2008.
  23. ↑ Craddock, P. T. et al. (1983), «Zinc production in medieval India», World Archaeology 15 (2), Industrial Archaeology, p. 13
  24. ↑ 30 Zinc. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  25. ↑ Weeks, Mary Elvira (1933). III. Some Eighteenth-Century Metals. The Discovery of the Elements. Easton, PA: Journal of Chemical Education. с. 21. ISBN 0-7661-3872-0.
  26. ↑ Holmyard, Eric John (1957). Alchemy. Courier Corporation. ISBN 9780486262987. Архів оригіналу за 16 березня 2020. Процитовано 26 січня 2018.
  27. ↑ а б George Sarton, Introduction to the History of Science. «We find in his writings […] preparation of various substances (e.g., basic lead carbonatic, arsenic and antimony from their sulphides).»
  28. ↑ Emsley, John (2001). Nature's Building Blocks: An A-Z Guide to the Elements. Oxford University Press. ISBN 9780198503415. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 28 лютого 2018.
  29. ↑ Healy, John F. (1999). Pliny the Elder on Science and Technology. Oxford University Press. ISBN 9780198146872. Архів оригіналу за 16 березня 2020. Процитовано 26 січня 2018.
  30. ↑ {{cite Бірінгуччо Ванноччоbook|last1=Biringuccio|first1=Vannoccio|title=Pirotechnia|date=1959|publisher=Courier Corporation|isbn=9780486261348|pages=91–92|url=https://books.google.com/books?id=HKVGDwAAQBAJ%7Caccessdate=31 січня 2018|quote=Probably metallic antimony was being produced in Germany in Biringuccio's time, for later in this chapter he mentions importation of cakes of the smelted (or melted) metal to alloy with pewter or bell metal.}}
  31. ↑ Holmyard, E.J. (1931). Makers of Chemistry. Oxford: Clarendon Press. с. 60.
  32. ↑ Ansari, Farzana Latif; Qureshi, Rumana; Qureshi, Masood Latif (1998). Electrocyclic reactions: from fundamentals to research. Wiley-VCH. с. 2. ISBN 978-3-527-29755-9.
  33. ↑ Bismuth. Los Alamos National Laboratory. Архів оригіналу за 14 лютого 2013. Процитовано 3 березня 2013.
  34. ↑ 15 Phosphorus. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  35. ↑ 27 Cobalt. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  36. ↑ 78 Platinum. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  37. ↑ 28 Nickel. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  38. ↑ 12 Magnesium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  39. ↑ 01 Hydrogen. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  40. ↑ Andrews, A. C. (1968). Oxygen. У Clifford A. Hampel (ред.). The Encyclopedia of the Chemical Elements. New York: Reinhold Book Corporation. с. 272. LCCN 68-29938.
  41. ↑ 08 Oxygen. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  42. ↑ Cook, Gerhard A.; Lauer, Carol M. (1968). Oxygen. У Clifford A. Hampel (ред.). The Encyclopedia of the Chemical Elements. New York: Reinhold Book Corporation. с. 499–500. LCCN 68-29938.
  43. ↑ Stasińska, Grażyna (2012). The discovery of oxygen in the universe (PDF). ppgfsc.posgrad.ufsc.br. Архів оригіналу (PDF) за 24 квітня 2015. Процитовано 20 квітня 2018.
  44. ↑ Roza, Greg (2010). The Nitrogen Elements: Nitrogen, Phosphorus, Arsenic, Antimony, Bismuth. с. 7. ISBN 9781435853355.
  45. ↑ 07 Nitrogen. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  46. ↑ 56 Barium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  47. ↑ 17 Chlorine. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  48. ↑ 25 Manganese. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  49. ↑ 42 Molybdenum. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  50. ↑ IUPAC. 74 Tungsten. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  51. ↑ 52 Tellurium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  52. ↑ 38 Strontium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  53. ↑ а б в Lavoisier 1789 - 33 elements. Elementymology & Elements Multidict. Архів оригіналу за 11 січня 2019. Процитовано 24 січня 2015.
  54. ↑ Chronology – Elementymology. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 30 липня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  55. ↑ Lide, David R., ред. (2007–2008). CRC Handbook of Chemistry and Physics. 4. New York: CRC Press: 42. 978-0-8493-0488-0. {{cite journal}}: Проігноровано |contribution= (довідка)
  56. ↑ M. H. Klaproth (1789). Chemische Untersuchung des Uranits, einer neuentdeckten metallischen Substanz. Chemische Annalen. 2: 387—403.
  57. ↑ E.-M. Péligot (1842). Recherches Sur L'Uranium. Annales de chimie et de physique. 5 (5): 5—47. Архів оригіналу за 22 серпня 2010. Процитовано 26 квітня 2020.
  58. ↑ Titanium. Los Alamos National Laboratory. 2004. Архів оригіналу за 30 грудня 2006. Процитовано 29 грудня 2006.
  59. ↑ Barksdale, Jelks (1968). The Encyclopedia of the Chemical Elements. Skokie, Illinois: Reinhold Book Corporation. с. 732–38 "Titanium". LCCCN 68-29938.
  60. ↑ Browning, Philip Embury (1917). Introduction to the Rarer Elements. Kongl. Vet. Acad. Handl. XV: 137. Архів оригіналу за 16 квітня 2020. Процитовано 26 квітня 2020.
  61. ↑ Gadolin, Johan (1796). Von einer schwarzen, schweren Steinart aus Ytterby Steinbruch in Roslagen in Schweden. Crell's Annalen. I: 313—329.
  62. ↑ Heiserman, David L. (1992). Element 39: Yttrium. Exploring Chemical Elements and their Compounds. New York: TAB Books. с. 150—152. ISBN 0-8306-3018-X.
  63. ↑ Wöhler, Friedrich (1828). Ueber das Beryllium und Yttrium. Annalen der Physik. 89 (8): 577—582. Bibcode:1828AnP....89..577W. doi:10.1002/andp.18280890805. Архів оригіналу за 18 квітня 2020. Процитовано 26 квітня 2020.
  64. ↑ Vauquelin, Louis Nicolas (1798). Memoir on a New Metallic Acid which exists in the Red Lead of Sibiria. Journal of Natural Philosophy, Chemistry, and the Arts. 3: 146.
  65. ↑ Glenn, William (1896). Chrome in the Southern Appalachian Region. Transactions of the American Institute of Mining, Metallurgical and Petroleum Engineers. 25: 482. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 26 квітня 2020.
  66. ↑ 04 Beryllium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  67. ↑ 23 Vanadium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  68. ↑ 41 Niobium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  69. ↑ 73 Tantalum. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  70. ↑ 46 Palladium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  71. ↑ 58 Cerium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  72. ↑ 76 Osmium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  73. ↑ 77 Iridium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  74. ↑ 45 Rhodium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  75. ↑ 19 Potassium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  76. ↑ а б 11 Sodium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  77. ↑ 05 Boron. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  78. ↑ 14 Silicon. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  79. ↑ Silicon. The Environmental Literacy Council. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 2 грудня 2016. [Архівовано 2018-09-08 у Wayback Machine.]
  80. ↑ 09 Fluorine. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  81. ↑ 53 Iodine. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 12 вересня 2008.
  82. ↑ 03 Lithium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 16 червня 2011. Процитовано 12 вересня 2008.
  83. ↑ 48 Cadmium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  84. ↑ 34 Selenium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  85. ↑ 13 Aluminium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  86. ↑ 35 Bromine. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  87. ↑ Carl Löwig (1827) «Über Brombereitung und eine auffallende Zersetzung des Aethers durch Chlor» [Архівовано 8 липня 2014 у Wayback Machine.] (On the preparation of bromine and a striking decomposition of ether by chlorine), Magazine für Pharmacie, vol. 21, pages 31-36.
  88. ↑ 90 Thorium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  89. ↑ 57 Lanthanum. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  90. ↑ Erbium. RSC.org. Архів оригіналу за 25 березня 2019. Процитовано 2 грудня 2016.
  91. ↑ Terbium. RSC.org. Архів оригіналу за 1 січня 2019. Процитовано 2 грудня 2016.
  92. ↑ 44 Ruthenium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  93. ↑ 55 Caesium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  94. ↑ Caesium [Архівовано 2012-03-09 у Wayback Machine.]
  95. ↑ 37 Rubidium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  96. ↑ 81 Thallium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  97. ↑ 49 Indium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  98. ↑ 02 Helium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  99. ↑ 31 Gallium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  100. ↑ The New Metal Gallium. Scientific American. 15 червня 1878. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 16 червня 2016.
  101. ↑ 70 Ytterbium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  102. ↑ 67 Holmium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  103. ↑ Fontani, Marco; Costa, Mariagrazia; Orna, Mary Virginia (2014). The Lost Elements: The Periodic Table's Shadow Side. Oxford University Press. с. 123. ISBN 9780199383344. ...today's inclination to re-evaluate the work of Delafontaine and Soret has led justifiably to their being included as co-discoverers of holmium.
  104. ↑ 69 Thulium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  105. ↑ 21 Scandium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  106. ↑ 62 Samarium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  107. ↑ 64 Gadolinium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  108. ↑ 59 Praseodymium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  109. ↑ 60 Neodymium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  110. ↑ 32 Germanium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  111. ↑ 66 Dysprosium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 12 вересня 2008.
  112. ↑ 18 Argon. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  113. ↑ 63 Europium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  114. ↑ а б 10 Neon. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  115. ↑ 54 Xenon. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  116. ↑ 84 Polonium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  117. ↑ 88 Radium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  118. ↑ Partington, J. R. (May 1957). Discovery of Radon. Nature. 179 (4566): 912. Bibcode:1957Natur.179..912P. doi:10.1038/179912a0.
  119. ↑ Ramsay, W.; Gray, R. W. (1910). La densité de l'emanation du radium. Comptes rendus hebdomadaires des séances de l'Académie des sciences. 151: 126—128. Архів оригіналу за 12 січня 2012. Процитовано 26 квітня 2020.
  120. ↑ 89 Actinium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  121. ↑ Kirby, Harold W. (1971). The Discovery of Actinium. Isis. 62 (3): 290—308. doi:10.1086/350760. JSTOR 229943.
  122. ↑ 71 Lutetium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  123. ↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 жовтня 2008. Процитовано 11 липня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  124. ↑ 75 Rhenium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 12 вересня 2008.
  125. ↑ 91 Protactinium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  126. ↑ Emsley, John (2001). Nature's Building Blocks (вид. (Hardcover, First Edition)). Oxford University Press. с. 347. ISBN 0-19-850340-7.
  127. ↑ 72 Hafnium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  128. ↑ Noddack, W.; Tacke, I.; Berg, O (1925). Die Ekamangane. Naturwissenschaften. 13 (26): 567. Bibcode:1925NW.....13..567.. doi:10.1007/BF01558746.
  129. ↑ 43 Technetium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  130. ↑ History of the Origin of the Chemical Elements and Their Discoverers, Individual Element Names and History, «Technetium»
  131. ↑ Chemical Elements Discovered at Lawrence Berkeley National Lab. Lawrence Berkeley National Laboratory. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 2 березня 2017.
  132. ↑ 87 Francium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  133. ↑ Adloff, Jean-Pierre; Kaufman, George B. (2005-09-25). Francium (Atomic Number 87), the Last Discovered Natural Element [Архівовано 4 червня 2013 у Wayback Machine.]. The Chemical Educator 10 (5). [2007-03-26]
  134. ↑ 93 Neptunium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 11 травня 2012. Процитовано 12 вересня 2008.
  135. ↑ 85 Astatine. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  136. ↑ Close, Frank E. (2004). Particle Physics: A Very Short Introduction. Oxford University Press. с. 2. ISBN 978-0-19-280434-1. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 26 квітня 2020.
  137. ↑ 94 Plutonium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  138. ↑ Marinsky, J. A.; Glendenin, L. E.; Coryell, C. D. (1947). The chemical identification of radioisotopes of neodymium and of element 61. Journal of the American Chemical Society. 69 (11): 2781—5. doi:10.1021/ja01203a059. PMID 20270831.
  139. ↑ Discovery of Promethium (PDF). Oak Ridge National Laboratory Review. 36 (1): 3. 2003. Архів оригіналу (PDF) за 22 березня 2021. Процитовано 17 червня 2018.
  140. ↑ 61 Promethium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 12 вересня 2008.
  141. ↑ 96 Curium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 18 квітня 2019. Процитовано 12 вересня 2008.
  142. ↑ 95 Americium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  143. ↑ 97 Berkelium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  144. ↑ 98 Californium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  145. ↑ 99 Einsteinium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  146. ↑ 100 Fermium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  147. ↑ 101 Mendelevium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  148. ↑ 103 Lawrencium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  149. ↑ 102 Nobelium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  150. ↑ 104 Rutherfordium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  151. ↑ 105 Dubnium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  152. ↑ 106 Seaborgium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  153. ↑ 107 Bohrium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  154. ↑ 109 Meitnerium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  155. ↑ 108 Hassium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  156. ↑ 110 Darmstadtium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  157. ↑ 111 Roentgenium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 12 вересня 2008.
  158. ↑ 112 Copernicium. Elements.vanderkrogt.net. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 17 липня 2009.
  159. ↑ Discovery of the Element with Atomic Number 112. www.iupac.org. 26 червня 2009. Архів оригіналу за 21 грудня 2009. Процитовано 17 липня 2009. [Архівовано 2009-12-21 у Wayback Machine.]
  160. ↑ Oganessian, Yu. Ts.; Utyonkov, V. K.; Lobanov, Yu. V.; Abdullin, F. Sh.; Polyakov, A. N.; Shirokovsky, I. V.; Tsyganov, Yu. S.; Gulbekian, G. G.; Bogomolov, S. L.; Gikal, B.; Mezentsev, A.; Iliev, S.; Subbotin, V.; Sukhov, A.; Buklanov, G.; Subotic, K.; Itkis, M.; Moody, K.; Wild, J.; Stoyer, N.; Stoyer, M.; Lougheed, R. (October 1999). Synthesis of Superheavy Nuclei in the 48Ca + 244Pu Reaction. Physical Review Letters. 83 (16): 3154. Bibcode:1999PhRvL..83.3154O. doi:10.1103/PhysRevLett.83.3154.
  161. ↑ Oganessian, Yu. Ts.; Utyonkov, V. K.; Lobanov, Yu. V.; Abdullin, F. Sh.; Polyakov, A. N.; Shirokovsky, I. V.; Tsyganov, Yu. S.; Gulbekian, G. G.; Bogomolov, S. L.; Gikal, B.; Mezentsev, A.; Iliev, S.; Subbotin, V.; Sukhov, A.; Ivanov, O.; Buklanov, G.; Subotic, K.; Itkis, M.; Moody, K.; Wild, J.; Stoyer, N.; Stoyer, M.; Lougheed, R.; Laue, C.; Karelin, Ye.; Tatarinov, A. (2000). Observation of the decay of 292116. Physical Review C. 63 (1): 011301. Bibcode:2001PhRvC..63a1301O. doi:10.1103/PhysRevC.63.011301.
  162. ↑ Oganessian, Yu. Ts.; Utyonkov, V. K.; Lobanov, Yu. V.; Abdullin, F. Sh.; Polyakov, A. N.; Sagaidak, R. N.; Shirokovsky, I. V.; Tsyganov, Yu. S.; Voinov, A. A.; Gulbekian, G.; Bogomolov, S.; Gikal, B.; Mezentsev, A.; Iliev, S.; Subbotin, V.; Sukhov, A.; Subotic, K.; Zagrebaev, V.; Vostokin, G.; Itkis, M.; Moody, K.; Patin, J.; Shaughnessy, D.; Stoyer, M.; Stoyer, N.; Wilk, P.; Kenneally, J.; Landrum, J.; Wild, J.; Lougheed, R. (2006). Synthesis of the isotopes of elements 118 and 116 in the 249Cf and 245Cm+48Ca fusion reactions. Physical Review C. 74 (4): 044602. Bibcode:2006PhRvC..74d4602O. doi:10.1103/PhysRevC.74.044602.
  163. ↑ Oganessian, Yu. Ts.; Utyonkov, V. K.; Dmitriev, S. N.; Lobanov, Yu. V.; Itkis, M. G.; Polyakov, A. N.; Tsyganov, Yu. S.; Mezentsev, A. N.; Yeremin, A. V.; Voinov, A.; Sokol, E.; Gulbekian, G.; Bogomolov, S.; Iliev, S.; Subbotin, V.; Sukhov, A.; Buklanov, G.; Shishkin, S.; Chepygin, V.; Vostokin, G.; Aksenov, N.; Hussonnois, M.; Subotic, K.; Zagrebaev, V.; Moody, K.; Patin, J.; Wild, J.; Stoyer, M.; Stoyer, N. та ін. (2005). Synthesis of elements 115 and 113 in the reaction 243Am + 48Ca. Physical Review C. 72 (3): 034611. Bibcode:2005PhRvC..72c4611O. doi:10.1103/PhysRevC.72.034611. Архів оригіналу за 9 травня 2020. Процитовано 26 квітня 2020.
  164. ↑ Morita, Kosuke; Morimoto, Kouji; Kaji, Daiya; Akiyama, Takahiro; Goto, Sin-ichi; Haba, Hiromitsu; Ideguchi, Eiji; Kanungo, Rituparna; Katori, Kenji; Koura, Hiroyuki; Kudo, Hisaaki; Ohnishi, Tetsuya; Ozawa, Akira; Suda, Toshimi; Sueki, Keisuke; Xu, HuShan; Yamaguchi, Takayuki; Yoneda, Akira; Yoshida, Atsushi; Zhao, YuLiang (2004). Experiment on the Synthesis of Element 113 in the Reaction 209Bi(70Zn,n)278113. Journal of the Physical Society of Japan. 73 (10): 2593—2596. Bibcode:2004JPSJ...73.2593M. doi:10.1143/JPSJ.73.2593.
  165. ↑ Oganessian, Yu. Ts.; Abdullin, F. Sh.; Bailey, P. D.; Benker, D. E.; Bennett, M. E.; Dmitriev, S. N.; Ezold, J. G.; Hamilton, J. H.; Henderson, R. A.; Itkis, M. G.; Lobanov, Yu. V.; Mezentsev, A. N.; Moody, K. J.; Nelson, S. L.; Polyakov, A. N.; Porter, C. E.; Ramayya, A. V.; Riley, F. D.; Roberto, J. B.; Ryabinin, M. A.; Rykaczewski, K. P.; Sagaidak, R. N.; Shaughnessy, D. A.; Shirokovsky, I. V.; Stoyer, M. A.; Subbotin, V. G.; Sudowe, R.; Sukhov, A. M.; Tsyganov, Yu. S. та ін. (April 2010). Synthesis of a New Element with Atomic Number Z=117. Physical Review Letters. 104 (14): 142502. Bibcode:2010PhRvL.104n2502O. doi:10.1103/PhysRevLett.104.142502. PMID 20481935.

Див. також

[ред. | ред. код]
Періодична система хімічних елементів
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18
1 H He
2 Li Be B C N O F Ne
3 Na Mg Al Si P S Cl Ar
4 K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
5 Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
6 Cs Ba La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
7 Fr Ra Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Nh Fl Mc Lv Ts Og
Лужні метали Лужноземельні метали Лантаноїди Актиноїди Перехідні метали Постперехідні метали Суперактиноїди Напівметали Інші неметали Галогени Благородні гази
Властивості
Метали Неметали невідомі
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хронологія_відкриття_хімічних_елементів&oldid=43932278