Наукові журнали правлять за основне джерело наукових знань, публікуючи ретельно перевірені дослідження з різних дисциплін. Ці публікації виступають як канали й форуми для поширення оригінальних висновків, оглядів і критичного аналізу в науковому співтоваристві. Вони охоплюють широкий спектр форматів, від рецензованих статей до редакційних статей, сприяючи обміну новаторськими відкриттями й формуючи колективне розуміння різних галузей дослідження. Рецензовані наукові статті, що надсилаються в наукові журнали, перед публікацією рецензують незалежні фахівці, які зазвичай не входять у склад редакції журналу[1], а ведуть дослідження в галузях, близьких до тематики статті.
Наукові журнали є однією з головних складових наукової літератури. Рецензування матеріалів виконується для того, щоб захистити читачів від можливих грубих помилок або фальсифікацій, а також щоб гарантувати, що опубліковані роботи виконані на підставі наукового методу. Друку в науковому журналі може передувати друк препринту. У багатьох країнах наукові журнали проходять атестацію в урядових або громадських організаціях, які засвідчують науковість видання і дотримання правил рецензування. В Україні таким органом є Вища атестаційна комісія[2] при МОН України. Щоб знайти український науковий журнал з потрібної тематики чи перевірити його категорію, потрібно скористатися актуальним переліком фахових видань.[3] Міжнародні наукові журнали індексуються наукометричних базах Scopus та/або Web of Science (WoS), а легкий пошук по журналах за категоріями чи країнами можливо здійснити на вебсайті[4] рейтингу журналів SCImago Journal & Country Rank.[5]
Наукові журнали публікуються як у паперовому вигляді, так і у форматі інтернет-журналу. Частина журналів виходить виключно в електронному форматі й доступна тільки в мережі Інтернет. З погляду доступу, наукові журнали можна класифікувати як такі з відкритим доступом, з доступом на основі передплати (підписки) і змішані. Журнали відкритого доступу відразу після публікації надають свій вміст у вільний доступ усім читачам в інтернеті. Такий підхід може сприяти ширшому поширенню наукових знань, але може вимагати від авторів плати за публікацію. Журнали на основі передплати, з другого боку, вимагають від читачів або їхніх установ платити за доступ до їхнього вмісту.
2018 року Джонсон та ін. підрахували, що кількість наукових журналів зростала на 5–6 % на рік протягом останнього десятиліття і що існувало 33 100 рецензованих англомовних журналів, які щороку публікували приблизно 3 мільйони статей.[8][9]
Розрізніють такі, серед інших, види наукових журналів і часто вони змішані:
Первинні дослідницькі журнали є найпоширенішим типом наукових журналів. Вони зосереджені на публікації оригінальних експериментальних досліджень, насамперед у формі наукових статей. Це детальні дослідження, які повідомляють про оригінальні дослідження, проведені авторами. Зазвичай вони мають певний формат: вступ, матеріали та методи, результати, обговорення та висновок.[10] Приклади: Nature, Science, PNAS, Cell, The Lancet, Nature Communications та тисячі інших.
Професійні журнали, які публікуються професійними організаціями, більше зосереджуються на практиці професії, а не тільки на академічних дослідженнях. Вони часто містять практичну інформацію, тематичні дослідження, новини та думки, які можуть бути корисними для практиків у цій галузі. Приклади: Лікарська справа, Нафтова і газова промисловість, Журналістика тощо.
Наказом МОН від 15.01.2018 № 32 був затверджений Порядок формування переліку наукових фахових видань. Існує три масштабні категорії[2]:
А – найпрестижніші й авторитетні журнали. Вони входять до переліку рецензованих джерел WoS і Scopus.
Б – журнали, які включені до профільних міжнародних наукометричних баз і підпадають під усі критерії, передбачені Порядком формування переліку наукових фахових видань.
В – журнали, які були включені до переліку видань на момент затвердження Порядку, а також усі журнали, виключені з категорії Б чи А на два роки. Якщо протягом двох років видання не отримали вищевказані категорії, тобто не вийшли з групи В, вони виключаються зі списку й більше не вважаються фаховими.
173 українських наукових журналів (на 07.12.2023) індексуються в міжнародних наукометричних базах Scopus та/або Web of Science (WoS).[12] Деякі з українських наукових журналів наведені нижче:
Деякі з найвідоміших серед тисяч видавництв наукових журналів. Всього в світі налічується понад 33000 наукових журналів.[8][9]
Логотип ElsevierElsevier — голландська академічна видавнича компанія, що спеціалізується на науковому, технічному та медичному контенті. Elsevier – це провідна видавнича компанія з багатою історією, що сягає корінням у 19 століття, широко відома своїм великим набором наукових журналів. Серед її відомих дочірніх компаній – Cell Press, що спеціалізується на видатних дослідницьких публікаціях у галузі наук про життя, онлайнова база даних цитування Scopus, колекція електронних журналів ScienceDirect та багато інших компаній та сервісів.
Логотип John Wiley & Sons, Inc. (з 2013 р.)John Wiley & Sons (включно з Wiley-VCH) — міжнародна публічна компанія, яка спеціалізується в галузі академічних видань для професіоналів, студентів і викладачів вищої школи, дослідників. Компанія John Wiley & Sons видає книги, журнали, енциклопедії в друкованому та електронному вигляді, надає доступ до публікацій і послуг в інтернеті. Підприємство утворено в 1807 році. У 1996 році компанія придбала Verlag Chemie (VCH), який тепер називається Wiley-VCH. У 2007 компанія придбала Blackwell Publishing, що була утворена в результаті злиття в 2001 році двох оксфордських видавничих компаній: Blackwell Science (заснована в 1939 році як Blackwell Scientific Publishing) і Blackwell Publishers (заснована в 1922 році як Basil Blackwell & Mott, з 1926 Blackwell Publishers), які беруть свої витоки у родинній книгарні та видавництві Blackwell's XIX століття; і перейменувала її в Wiley-Blackwell.[19]
Сучасний логотип Oxford University PressOxford University Press (OUP) — видавництво, що є складовою частиною Оксфордського університету, Англія. Це найбільше університетське видавництво у світі за фінансовим оборотом[20]. Oxford University Press друкує книги з 1586 року — це друга найстаріша університетська преса після Cambridge University Press.[21][22][23] OUP має філії в багатьох країнах світу. Зараз вся видавницька продукція виходить під двома брендами: власне Oxford University Press, для більшості видань, та Clarendon Press, для «престижних» наукових робіт. Філії розповсюджують свою продукцію як локально, так і через штаб-квартиру видавництва в Оксфорді.
