Вільям Кляйн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кляйн.
Вільям Кляйн
англ. William Klein
Народження19 квітня 1926(1926-04-19)
Мангеттен, Нью-Йорк
Смерть10 вересня 2022(2022-09-10) (96 років)
 XIV округ Парижа, Париж, Франція
Похованняцвинтар Монпарнас[1]
Країна США[2]
 Франція[3]
НавчанняParis Faculty of Law and Economicsd і Сіті Коледж
Діяльністьфотограф, фешн-фотограф, сценарист, режисер, кінорежисер
Роки творчості1951 — 2022
ВчительAndré Lhoted
Роботи в колекціїНаціональний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Національна галерея мистецтв, Міннеаполіський інститут мистецтва, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Тейт, Національна галерея Канади, Музей американського мистецтва Вітні, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[4], Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[5], Музей Вікторії та Альберта, CODA Museumd[6], New Mexico Museum of Artd, Photographs in the National Gallery of Artd, Міський музей (Амстердам)[7], Смітсонівський музей американського мистецтва[8] і Photography Collectiond[9]
Нагороди
CMNS: Вільям Кляйн у Вікісховищі

Вільям Кляйн (нар. 19 квітня 1926(1926квітня19) — пом. 10 вересня 2022)[10] — французький фотограф і режисер американського походження, відомий своїм іронічним підходом[11][12] до медіа та широким використанням незвичайних технік фотографії у контексті фотожурналістики та модної фотографії[11]. Він посів 25 місце у Списку 100 найвпливовіших професійних фотографів[13].

Кляйн навчався як художник під керівництвом Фернана Леже, і рано досяг успіху на виставках своїх робіт. Незабаром він перейшов до фотографії та здобув широку популярність як модний фотограф, працюючи для «Вог», а також своїми фотонарисами про різні міста. Він зняв повнометражні ігрові фільми, численні короткометражні та повнометражні документальні фільми та продюсував понад 250 телевізійних рекламних роликів.

Він отримав премію Надара у 1957 році, Столітню медаль Королівського фотографічного товариства та почесне членство (HonFRPS) у 1999 році та нагороду за видатний внесок у фотографію на конкурсі Sony World Photography[14] у 2011 році.

Ретроспективна виставка його робіт «Вільям Кляйн: ТАК: Фотографії, картини, фільми, 1948—2013» демонструвалася в Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку до 15 вересня 2022 року[15].

Життя та творчість

[ред. | ред. код]

Кляйн народився в Нью-Йорку в бідній єврейській родині[16]. Він достроково закінчив середню школу та вступив до Сіті-коледжу у віці 14 років[16], щоб вивчати соціологію. Він приєднався до армії США під час Другої світової війни, його дислокували у Німеччині, а пізніше у Франції, де назавжди оселився після звільнення.

У 1948 році Кляйн вступив до Сорбонни, а пізніше навчався у Фернана Леже. У той час Кляйн цікавився абстрактним живописом і скульптурою. У 1952 році відбулись дві його успішні персональні виставки в Мілані, тоді ж він почав співпрацю з архітектором Анджело Манджаротті[16]. Кляйн також експериментував з кінетичним мистецтвом, і саме на виставці своїх кінетичних скульптур він познайомився з Олександром Ліберманом, артдиректором «Вог».

Він перейшов до фотографії та здобув широку популярність як модний фотограф, працюючи для «Вог» та своїми фотонарисами про різні міста. Попри відсутність формальної освіти фотографа, Кляйн виграв премію Надара у 1957 році за книгу фотографій «Нью-Йорк», зроблену під час короткого повернення до рідного міста у 1954 році. Роботи Кляйна вважалися революційними через його «амбівалентний та іронічний підхід до світу моди»[11], його «безкомпромісну відмову від домінуючих на той час правил фотографії»[11] та його широке використання ширококутних і телеоб'єктивів, природне освітлення та motion blur[11]. Кетрін Норр із «Нью-Йорк таймс» писала, що разом із Робертом Франком Кляйна вважають «батьком вуличної фотографії, одним із тих неоднозначних компліментів, які класифікують людину, яку важко класифікувати»[17].

Найпопулярніші фотороботи Кляйна: «Gun 1, New York» (1955), «The Holy family on bike» (Рим, 1956), «Cineposter» (Токіо, 1961), «Vogue» (моделі на вулицях Нью-Йорка, Риму та Парижа для журналу «Вог», 1963), «Love on the Beat» (обкладинка альбому Сержа Генсбура, 1984), «Club Allegro Fortissimo» (1990) та «Autoportrait» (книга контактного друку, 1995).

Кіно

[ред. | ред. код]

Світ моди був темою для першого повнометражного фільму, знятого Кляйном у 1966 році, «Хто ти, Поллі Маггу?», який, як і два інші його художні фільми, «Містер Свобода» та «Зразкова пара», є сатирою[18].

Він зняв численні короткометражні та повнометражні документальні фільми[19], включно з документальним фільмом сінема веріте «Grands soirs et petits matins», документальним фільмом 1964 року «Кассіус Великий», перемонтованим із новими кадрами як «Мухаммед Алі: Найвеличніший» у 1969 році. Він створив понад 250 телевізійних рекламних роликів[19]. Як давній шанувальник тенісу, у 1982 році він зняв документальний фільм «Французи» про Відкритий чемпіонат Франції з тенісу.

Його роботи іноді відкрито критикували американське суспільство та зовнішню політику; кінокритик Джонатан Розенбаум якось написав, що «Містер Свобода» був «можливо, найбільш антиамериканським фільмом, який коли-небудь створювали»[20].

Смерть

[ред. | ред. код]

Кляйн помер у Парижі 10 вересня 2022 року у віці 96 років[21][22][23].

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Документальні фільми

[ред. | ред. код]

Художні фільми

[ред. | ред. код]

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Нью-Йорк . Лондон: Photography Magazine, 1956.
  • Життя в Нью-Йорку хороше і добре для вас: Trance Witness Revels.[24][25]
    • Життя в Нью-Йорку хороше і добре для вас: Trance Witness Revels. Éditions du Seuil, 1958.
    • Нью-Йорк 1954–55. Marval, 1995. Нове видання.
    • Життя добре і добре для вас у Нью-Йорку Trance Witness Revels. Книги на Книги 5. Нью-Йорк: Errata Editions, 2010.ISBN 978-1-935004-08-0 . Есе Кляйна, Макса Козлоффа та Джеффрі Ледда.
    • Життя добре і добре для вас у Нью-Йорку Trance Witness Revels. Книги на Книги 5. Нью-Йорк: Errata Editions, 2012.
  • Рим. Париж: Éditions du Seuil, 1958 (серія Petite Planète).ISBN 9782812312151.
  • Рим: місто та його люди.[26][27][28]
    • Рим: місто та його люди. Нью-Йорк: The Viking Press і Лондон: Vista Books, 1959.
    • Рим: місто та його люди. Париж: Éditions du Seuil, 1959.
  • Москва. Корона, 1964. Перше видання.
  • Токіо. Корона, 1964. Перше видання.
  • Містер Свобода. Korinsha Press, 1970. Перше видання.
  • Впритул. Темза і Гудзон, 1989.
  • Торіно '90. Федеріко Мотта Editore, 1990.
  • Режим вхід і вихід. Seuil, 1994.ISBN 9782020216852.
  • Фільми Вільяма Кляйна. Париж: Marval/Maison Europeenne De La Photographie, 1998. Перше видання.ISBN 9782862342634.
  • Паріс + Кляйн. Німеччина: Edition Braus, 2002.ISBN 9783899040197.
  • MMV ромська. Fendi-Contrasto, Центр Помпіду .ISBN 9788889032817.
  • Вільям Кляйн, ретроспектива. Марвал, 2005.
  • Рома + Кляйн. du Chêne, 2009.
  • Вільям Кляйн: Чорне і світле, ранні тези, 1952—2015. HackelBury Fine Art, 2015.ISBN 978-0957026322.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Виставки

[ред. | ред. код]
  • 2013: Без компромісів: Кіно Вільяма Кляйна, Музей мистецтв і дизайну, Нью-Йорк. Ретроспектива документального кіно Кляйна[36][37].
  • 2017: Вільям Кляйн: Фотографії та фільми, C/O Berlin, Берлін[38]
  • 2022: Вільям Кляйн: ТАК: Фотографії, картини, фільми, 1948—2013, Міжнародний центр фотографії, Нью-Йорк, 3 червня — 15 вересня 2022[15]

Колекції

[ред. | ред. код]

Роботи Кляйна зберігаються в такій публічній колекції:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.landrucimetieres.fr/spip/spip.php?article3071
  2. ↑ Museum of Modern Art online collection
  3. ↑ https://forum.sanctuary.fr/t/mister-freedom-william-klein/185439
  4. ↑ https://www.sfmoma.org/artist/William_Klein/
  5. ↑ http://www.moma.org/collection/works/44260
  6. ↑ U.S.A. no. 1
  7. ↑ Beach Santorin, Greece 1956
  8. ↑ https://americanart.si.edu/collections/search/artist/?id=2656
  9. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/407368
  10. ↑ William Klein, innovative street and fashion photographer, dies at 96. Washington Post. ISSN 0190-8286. Процитовано 13 вересня 2022.
  11. ↑ а б в г д William Klein. Photography of the 20th Century. Masters of Photography. Процитовано 6 січня 2010.
  12. ↑ Text by John Heilpern. William Klein: Photographs. Masters of Photography. Процитовано 6 січня 2010.
  13. ↑ Professional Photographer Magazine. Top 100 Most influential photographers Century. Professional Photographer Magazine. Процитовано 28 січня 2012.
  14. ↑ O'Hagan, Sean (29 квітня 2012). William Klein – in pictures. The Guardian. Процитовано 25 червня 2015.
  15. ↑ а б Lubow, Arthur (2 червня 2022). Trying to Contain William Klein in One Show Isn't Easy. The New York Times. ISSN 0362-4331. Процитовано 13 вересня 2022.
  16. ↑ а б в William Klein Biography. designboom. Архів оригіналу за 5 жовтня 2009. Процитовано 6 січня 2010.
  17. ↑ Knorr, Katherine (26 жовтня 1996). William Klein's Street Life. The New York Times. Процитовано 14 січня 2011.
  18. ↑ Eclipse Series 9: The Delirious Fictions of William Klein — The Criterion Collection
  19. ↑ а б Klein, William. Photography Encyclopedia. Masters of Photography. Процитовано 6 січня 2010.
  20. ↑ Mr. Freedom. Chicago Reader. Chicago Reader. 26 жовтня 1985. Процитовано 6 січня 2010.
  21. ↑ Paris, Staff and agencies in (12 вересня 2022). William Klein, who helped revolutionize photography, dies aged 96. The Guardian. Процитовано 13 вересня 2022.
  22. ↑ McFadden, Robert D. (12 вересня 2022). William Klein, Who Photographed the Energy of City Life, Dies at 96. The New York Times. ISSN 0362-4331. Процитовано 13 вересня 2022.
  23. ↑ Photographer William Klein, whose style strongly influenced fashion and street photography, dies aged 96. ABC News. 12 вересня 2022. Процитовано 13 вересня 2022.
  24. ↑ See: Andrew Roth, ed., The Book of 101 Books: Seminal Photographic Books of the Twentieth Century, New York: PPP Editions in association with Roth Horowitz LLC, 2001
  25. ↑ Table of contents in: The Book of 101 Books: Seminal Photographic Books of the Twentieth Century, worldcat.org. Retrieved 12 October 2020.
  26. ↑ Michel and Michèle Auer, Collection M. + M. Auer — une histoire de la photographie, Hermance, Switzerland: Éditions M+M, 2003)
  27. ↑ Andrew Roth, ed., The Open Book, Göteborg, Sweden: Hasselblad Center in association with Steidl Verlag, Göttingen, Germany, 2004)
  28. ↑ Martin Parr and Gerry Badger, The Photobook: A History, Volume I, London and New York: Phaidon, 2004.
  29. ↑ William Klein. International Center of Photography. 8 квітня 2022.
  30. ↑ Prix Jean Vigo — 1967 (France) — Unifrance
  31. ↑ «The Cultural Award of the Deutsche Gesellschaft für Photographie (DGPh)». Deutsche Gesellschaft für Photographie e.V.. Accessed 7 March 2017.
  32. ↑ Gallery Fifty One. Art Net.
  33. ↑ Previous Award Winners. Hasselblad Foundation. Архів оригіналу за 2 вересня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  34. ↑ Royal Photographic Society's Centenary Award [Архівовано 2012-12-01 у Wayback Machine.] Accessed 13 August 2012
  35. ↑ William Klein to receive Outstanding Contribution to Photography Award. Архів оригіналу за 29 жовтня 2012.
  36. ↑ Without Compromise: The Cinema of William Klein. Museum of Arts and Design. Процитовано 5 серпня 2015.
  37. ↑ Bortolot, Lana (28 березня 2013). Embraced Once More By the City He Fled. Wall Street Journal. Dow Jones & Company, Inc. Процитовано 5 серпня 2015.
  38. ↑ William Klein (англ.). C/O Berlin. 8 березня 2017. Процитовано 25 квітня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільям_Кляйн&oldid=41358177