iBet uBet web content aggregator. Adding the entire web to your favor.
iBet uBet web content aggregator. Adding the entire web to your favor.



Link to original content: https://podolyanin.com.ua/history/71844/
ВЕРХІВНЯ: ПІВНІЧНА ЗІРКА БАЛЬЗАКА | Газета "Подолянин"
П'ятница, 13 Грудня 2024 р.
22 Серпня 2024

ВЕРХІВНЯ: ПІВНІЧНА ЗІРКА БАЛЬЗАКА

Наша постійна авторка Ірина Пустиннікова готує для київського видавництва «Портал» книгу «Забуті парки, старі фільварки: мандрівка палацами України». Акцент у книзі буде зроблено не стільки на відомих палацових ансамблях, скільки на резиденціях, котрих убивають байдужість і недофінансування. Продовжуємо друкувати один із розділів книги про маєток у селі Верхівня. Початок в «Подолянині» від 15 серпня 2024 р.

 ЧАСТИНА ДРУГА 

Закінчення.
Початок у «ПОДОЛЯНИНІ» №33 від 15 серпня 2024 р.

НАРЕШТІ ВЕРХІВНЯ

Оноре де БальзакНапевно, і справді час. 5 вересня 1847 р. Бальзак виїхав із Парижа. До кордону Російської імперії за Бродами – шість днів шляху. Далі Житомирський поштовий тракт. У Бердичеві він пише: «Там починається українська земля, чорна та жирна, яку ніколи не угноюють і завжди засівають».
Палац у Верхівні, де на нього чекають апартаменти на другому поверсі, вражає письменника. Власна каплиця в доглянутому парку, оранжерея з екзотичними рослинами, мисливський павільйон, першокласна колекція картин (тут були оригінали Антуана Ватто, Жана-Батиста Греза, Антоніса Ван Дейка, Лукаса Кранаха, Рембрандта, когось із Гольбейнів), мармурові ванни, куплена у Брюсселі карета вартістю 2000 кріпаків. Бальзак здивований, що Північна зірка, яка живе в такій розкоші, залишилася доброю і чуйною жінкою.

«Країна ця цікава тим, що поруч із справжньою розкішшю тут бракує найпростіших речей. Цей маєток єдиний, де є карселівські лампи та лікарня. Дзеркала на 10 футів, і немає шпалер на стінах. А Вер­хівня вважається найбагатшим маєтком України, яка зав­більшки з Францію. Незважаючи на родючі землі, обміняти продукти на гроші важко, тому що управителі крадуть і не вистачає робочих рук для молотьби. (…) У Верхівні треба мати все своє: тут є кондитер, мебляр, кравець, швець, які обслуговують маєток. Тепер я розумію, що таке триста душ челяді, про які мені казав у Парижі покійний пан Г., котрий тримав для своїх послуг навіть цілий оркестр».

Бальзак був щасливий усі три місяці у Верхівні. Тут писав свої останні твори: п’єсу «Мачуха», роман «Депутат від Арсі», а ще «Театр як він є», «Мадмуазель де Віссар», «Дрібних буржуа», «Жінку-письменницю». Вечорами гуляли, читали та розглядали куплену Оноре ентомологічну колекцію. Іноді заглядають сусіди-­поміщики – заради візиту князя та княгині Конецпольських навіть влаштували банкет із феєрверками. У листопаді Ганська повезла Бальзака до Києва.

«Ось я побачив північний Рим, татарське місто з тисячею церков, багатствами Лаври та святою Софією українських степів. (…) Не повірите: один багатий мужик прочитав усі мої опуси і щонеділі ставить за мене свічку в Миколаївській церк­ві», – писав Оноре сестрі. Університет письменника не зацікавив, натомість його тягнуло на ринок та околиці. «Я слухав розповіді про степи, селян, снігопади, управителів, євреїв і, нарешті, про поєднання цивілізації з варварством, і все в таких виразах і в такому фантастичному висвітленні, що Україна почала здаватися мені єдиним краєм землі, де я зміг би побачити зовсім нові явища і людей».

Бальзак залишив Верхівню морозним січнем. Ева накинула йому на плечі лисячу шубу і дала 90 тис. франків на купівлю акцій Північної залізниці. Ще 10 ти­сяч вона відправить поштою навздогін. У Парижі з оглуш­ливим успіхом відбулася пре­м’єра його «Мачухи» – Бальзак пише нову п’єсу, «Ділок», їй теж пророкують успіх. Але всіма дум­ками він на Волині, у Верхівні. Кінець 1848-го і весь 1849-й пись­менник прожив у маєтку Гансь­кої. І Ева, відписавши всі свої багатства дочці, нарешті каже бажане «Так».
Але перед цим пише і пише до двору листи з проханням залишити за нею Верхівню в ра­зі шлюбу з іноземцем. Навіть Бальзак писав прохання графу Уварову. Чекають на відповідь, тим часом почало здавати серце письменника. Він усе частіше задихається, всю зиму його мучить бронхіт. Узимку 1850-го Оноре здається, що він ось-ось помре, але настає весна, а з нею надходить і дозвіл імператора на шлюб. Але ж Верхівні їм не залишать. Бальзак знову пише цареві, але Микола І стоїть на своєму. Евеліна дбайливо доглядає за важкохворим і думає, думає… Призначає день весілля – 14 березня 1850 р. Бог із нею, з Верхівнею – житимемо в Парижі.

ВЕСІЛЬНІ ДЗВОНИ В БЕРДИЧЕВІ

Евеліна Ганська в старостіКоли за радянських часів ту­ристи-­французи запитали бердичівського школяра, де він­чався Бальзак, той відповів:
«А в нашому спортзалі». У косте­лі св. Варвари і справді був фізкультурний зал однієї зі шкіл, тепер у храмі моляться греко-­ка­то­лики. Саме тут о сьомій ран­ку жи­томирський прелат Віктор Ожа­ровський закріпив церковним актом шлюб Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської.
Чому Бердичів? Бальзак описував міс­то вкрай невтішно: «Будинки танцюють польку – так перекошені одні направо, інші наліво, а деякі взагалі напіврозвалені. Траплялися меншого розміру, ніж наші ярмаркові балагани, а чистотою схожі на хлів». А просто у Житомирі, де планували вінчатися, гудів карнавал, на який з’їхалася вся навколишня аристократія. Весілля б перетворилося на шоу, а хворому генію та його музі це ні до чого.
Надвечір того ж дня прибули до Верхівні. Бальзака мучила задишка, Ева страждала від подагри – не до банкетів. Зібравшись із силами, вони ще раз виберуться до Києва – вписати ім’я мадам де Бальзак до паспорта чоловіка для виїзду з Російської імперії. У Париж вони вирушать 25 квітня українськими дорогами, що розкисли після снігів. Карета щоразу грузне в болоті по самі вікна. Поки її витягають, Бальзак ледве спускається на землю і мовчки чекає.
Тихим травневим вечором во­ни ді­стануться до Парижа, але особняк на вул.Фортюне буде замкненим. Коли зламали за­мок, виявилося, що слуга Франсуа збожеволів, розгромив квар­тиру і забарикадувався всередині.
Бальзак на Батьківщину по­вер­нувся практично сліпим, він не мо­же ходити, часто непритом­ніє. Надій немає. Ева доглядає чоловіка, який помирає, і за­ли­шає його тільки в хвилини смерті 19 серпня. Танатофобія – части­на характеру всіх Ржевуських.
Їй тепер упорядковувати архів письменника, за допомогою літераторів Шанфлері та Шарля Рабу закінчувати недописані романи Бальзака. Із Шанфлері в неї інтрижка – у свої 50 Ганська – все ще видна жінка. Їй ще жити і жити – тільки 1882 р. її поховають у гробниці Бальзака на паризькому цвинтарі Пер-Лашез.
Верхівня пам’ятає їх – тут із 1959 р. діє меморіальний му­зей письменника. Ще раніше, з 1921 р., в ампірному палаці розмістився аграрний технікум. За всією сумною історією Оноре і Евеліни ми й забули розповіс­ти історію споруди. Вацлав Ганський мешкав спочатку в старому одноповерховому палацику родини Диких у Пулінах. Та багатія такий ва­ріант не влаштовував. Мав до диспозиції 18 тис. га полів і лісів, тож вибрати гарне місце мав із чого. Обрав Верхівню. Пізньокласицистичний палац з’явився, певно, вже після одруження з Ганською, у 1820-х. Його архітектором був француз Блері (Bleriot).
Збереглося чимало автентич­ного: робочий стіл Бальзака, свічники, клавесин Евеліни, камін і палас. Ще підземні ходи з флігелів до палацу (лівим слуги носили їжу до столу, правий вів до локальної в’язниці Гансь­ких). Під каплицею також є підземелля з нішами за залізними дверима – родова усипальня. Менше пощастило бібліотеці, її вивезли до Житомира. Всім екскурсійним групам показують хитромудрий пристрій, виготовлений місцевими майстрами: тростина за необхідності перетворюється на розкладний стілець, щоб француз, який страждає від ревматизму, міг сісти на­віть під час прогулянки.
Студентський фольклор дав назви куточкам колись розкішного парку – Алея кохання, Алея розлуки, лава Бальзака, альтанка Евеліни. Ще є Дерево кохання: два стволи переплелися, не роз’єднати. Аналогії з життям Бальзака та Евеліни напрошуються самі собою.
Хтось із журналістів пропонував зробити тут Музей кохання. І справді, місце сприяє таким романтичним планам. Але поки що на цих алеях і галявинах зако­хуються юні аграрії, а ще починають любити цей край туристи, які знайшли в українському селі версальську розкіш, овіяну гучним ім’ям Бальзака.

Ірина ПУСТИННІКОВА.