Газета «Новости медицины и фармации» 16 (379) 2011

Діагноз — виражений у стислій формі лікарський висновок про суть хвороби та її визначення внаслідок усебічного обстеження хворого.

Радянський энциклопедичний словник, 1982

Від заплідненої яйцеклітини і до смерті інтегральне життя характеризується нерозривно пов’язаними цільними періодами: розвитком, зрілістю, старінням, смертю.

Характерною особливістю всякого живого тіла є постійний обмін речовин. Живе тіло вилучає з оточуючого середовища потрібні йому речовини і включає їх до свого складу (асиміляція). Одночасно з цим процесом іде процес розпаду частин живого тіла і виведення їх з організму (дисиміляція). У єдності цих процесів відбувається самооновлення організму. З припиненням їх настає смерть.

Таким чином, живий організм відрізняється від неживих об’єктів обміном речовин, подразливістю, датністю до розмноження, росту, розвитку, удосконалення та ускладнення структури і функції, пристосуванням до оточуючого середовища, різними формами руху, створення певної гармонії, що відбувається у цих процесах, та ін.

Період старіння — це біологічний закономірний процес вікових змін в органах і системах організму від закінчення розвитку життя і до його смерті. Отже, старіння тісно пов’язане з розвитком організму — ті ж самі чинники, які забезпечують розвиток, продовжують діяти і після його завершення та є одночасно причиною, що приводить до старіння. У зв’язку з тим, що механізми розвитку здійснюються за суворою генетичною програмою, відповідно й ознаки нормального старіння однакові в усіх осіб кожного виду ссавців, у тому числі і людини. Відбувається «трансформація програм розвитку у програму старіння» (В.И. Дильман, 1981).

Є чимало гіпотез про причини і механізми старіння. Згідно з поглядами більшості вчених (Г. Мендель, Т.Х. Морган, Н.И. Вавилов, Н.К. Кольцов, С.С. Четвериков, А.С. Серебровский та ін.), в основі старіння лежать зміни в генетичному апараті організму. Велику роль відіграло відкриття закону дискретної спадковості (складається з окремих частин) і обґрунтування хромосомної теорії спадковості (хромосома — елемент ядра клітини). Доведено, що спадковість і мінливість засновані на спадкоємності і видозмінюванні складових внутрішньоклітинних структур.

Після відкриття законів генетики стали зрозумілі структурні основи генів (ген — одиниця спадкового матеріалу, відповідального за формування будь-якої елементарної ознаки, побудований із складних молекул ДНК). Багато учених почали вважати, що випадкові або чимось викликані помилки у будові ДНК, так звані мутації, накопичувались, а потім постійно відновлювались у процесі клітинного ділення або роботи клітин і вели до «катастрофи накопичування помилок». У цій стадії робота організму дезорганізується, що і веде до фізіологічного старіння (В.И. Дильман, 1981). Ця теорія заснована на наукових засадах і у наш час є темою серйозних досліджень. Президент АМН СРСР В.Д. Тимаков писав: «Відкриття генетичної ролі нуклеїнових кислот, розшифровка коду спадковості та розуміння складу структури гену дають підстави думати, що зараз не тільки пізнаються глибинні процеси життя, але також створюються умови впливу на них для управління життєдіяльністю організму і виправлення тих «помилок», які інколи припускає природа, що можуть бути причиною хвороби».

Смерть — припинення життєдіяльності організму і біологічного обміну речовин у ньому, що може бути викликано зовнішніми або внутрішніми чинниками. Залежно від причин, що обумовлюють настання смерті у вищих тварин і людини, розрізняють:

1) смерть фізіологічну, або природну, що настає внаслідок фізіологічної старості;

2) смерть патологічну, або передчасну, що викликана різними захворюваннями;

3) смерть насильницьку, або безглузду, що виникла від механічних, хімічних, температурних, радіаційних або інших зовнішніх впливів на організм.

Розрізняють 2 основних періоди смерті: клінічна (або відносна) і біологічна (або істинна).

Під час клінічної смерті дихання і серцева діяльність зупиняються, але тканини ще не піддаються розпаду. Так, серце можна оживити через багато годин після смерті, а при звичайних температурних умовах клітини головного мозку гинуть через 4–6 хвилин після зупинки кровообігу (В.А. Неговский, 1975). Хоча зараз у літературі описані не спростовані випадки, коли вдавалося повернути людину від смерті до життя навіть після 10 хв клінічної смерті з повним відновленням усіх життєвих функцій.

Істинна смерть — така, коли не можливо поновити фізіологічні процеси у клітинах і тканинах у зв’язку з їх розпадом.

У цій статті ми зупинимось лише на фізіологічній смерті через те, що причини патологічної і безглуздої смерті більш зрозумілі й різних тлумачень не викликають. У той же час термін «фізіологічна смерть» інколи необґрунтовано вживається у лексиці лікарів. Завдяки цьому можна часто чути в ординаторських на патологоанатомічних конференціях під час розгляду певного випадку смерті, що нічого вже не можна було зробити — хворий помер від старості.

В.М. Дильман (1981) вважає: є дві етіологічні причини, що обмежують життя, — фізіологічні процеси старіння і хвороби, які з прожитим часом усе більше загрожують старій людині в основному через пониження імунітету в неї.

Таким чином, зараз ніхто не помирає від старості — людина й у старості помирає від хвороб. Відомо, що причиною смерті похилих людей є 8–10 хвороб із багатьох відомих, які діагностуються у 85 із 100 хворих. Це такі захворювання: ожиріння, цукровий діабет, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, метаболічна (обмінна) імунодепресія, автоімунні хвороби, психічна депресія, рак. Сюди можна також зарахувати клімакс (В.М. Дильман, 1981).

Вчені довели, що якщо будуть усунуті основні хвороби старіння — атеросклероз і рак, то тривалість життя людини збільшиться приблизно на 18 років, а якщо будуть усунуті всі хвороби літнього віку, то це дасть у середньому ще додаткових 2–5 років життя. На підставі цього передбачається, що в умовах старіння без хвороб людина буде помирати у віці 100–120 років. Усунення зовнішніх чинників може лише привести до того, що тривалість життя особи буде збігатися з її видовою межею. В.М. Дильман (1981) підкреслює, що це і є той ідеал, якого потрібно прагнути, якщо не тільки намагатися протидіяти старінню і хворобам, але й шукати шляхи для розширення видових меж життя людини.

Отже, насамкінець, фізіологічна смерть — це смерть, що викликана віковими змінами у генетичному апараті організму, які ведуть до угасання обмінних процесів та інших функцій організму. Якщо ж у такого хворого діагностовано якесь захворювання і воно призвело до смерті, то така смерть визнається як патологічна.