Турецько-курдський конфлікт
| Турецько-курдський конфлікт | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Робітнича партія Курдистану
|
 Туреччина за підтримки:  Ірак (з 1987) | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Абдулла Оджалан Бахоз Ердал
|
Реджеп Тайїп Ердоган Кенан Еврен Тургут Озал Сулейман Демірель Ахмет Недждет Сезер Абдулла Гюль Яшар Бююканит Саддам Хусейн Газі Машаль Аджиль аль-Явер
| ||||||
| Втрати | |||||||
| 68 000+ убитих та 22 700+ полонених | 8266 убитих та 21128 поранених | ||||||
Турецько-курдський конфлікт — збройний конфлікт між урядом Туреччини та бойовиками робітничої партії Курдистану, що ведуть боротьбу за створення суверенної курдської держави. Триває з 1984 року дотепер.
На початок XXI століття курди залишаються найбільшим з народів без власної державності (близько 30-ти мільйонів людей). Севрська мирна угода між Туреччиною та Антантою (1920) передбачала створення незалежного Курдистану. Однак ця угода так і не набрала чинності й була анульована після підписання Лозаннської угоди (1923). У 1920—1930-ті роки курди кілька разів безуспішно повставали проти турецької влади.
У 1961 році почалось курдське повстання в Іраку, що з перервами тривало кілька десятиліть. Зростання курдського націоналізму призвело до виникнення у 1978 році Курдської робітничої партії (КРП) — військово-політичної організації марксистського спрямування, що ставила собі на меті суверенну державу курдів у Туреччині. У той самий час турецьких курдів переслідували: використання курдської мови було заборонено, а сама курдська національність не визнавалась (офіційна влада стала називати курдів «гірськими турками»). 15 серпня 1984 року КРП почала партизанську війну у південно-східних провінціях Туреччини. Для боротьби з партизанами було залучено регулярну турецьку армію, у 1987 році у цьому регіоні введено надзвичайний стан. КРП також розгорнула терористичну кампанію, організовуючи вибухи у турецьких містах та напади на громадян Туреччини в інших країнах. Основні курдські бази розташовувались на півночі Іраку. За угодою між урядами двох країн, турецькі сили безпеки мали право вторгатись на територію Іраку, переслідуючи партизанські загони[1]. Упродовж 1990-их років Туреччина провела цілу низку воєнних операцій в Іраку (найбільші у 1995 і 1997 роках).
Найбільшим успіхом Туреччини у боротьбі проти КРП стало захоплення турецькими спецслужбами лідера цієї організації Абдулли Оджалана у Кенії (лютий 1999 року). З цього моменту партизанська боротьба КРП пішла на спад. На початку 2000-их бойові дії на південному сході Туреччини практично припинились, однак у 2005—2006 роках партизани знову активізувались. Як і раніше, вони діяли з баз на півночі Іраку. У лютому 2008 року турецька армія провела найбільшу операцію проти цих баз за останнє десятиліття.
З 2004 року сформувалось угруповання Яструби свободи Курдистану, яке також здійснює терористичні акти проти Туреччини.
До 2008 року число загиблих у бойових діях оцінюється приблизно у 40 тисяч людей.
У серпні 2011 року турецька армія провела серію безуспішних повітряних рейдів на територію Іракського Курдистану.
25 квітня 2013 року РПК оголосила, що виведе всі свої сили з Туреччини до північного Іраку[2]. За словами турецького уряду, курдів та більшості ЗМІ, цей крок знаменує собою кінець 30-річного конфлікту. Друга фаза, яка включає конституційні та правові зміни у бік визнання прав людини курдів, починається одночасно з виведенням військ[3].
25 липня 2015 року Робоча партія Курдистану заявила про неможливість подальшого перемир'я з Туреччиною. Це стало результатом бомбардувань турецькими ВПС території Іраку, що торкнулися як територій, контрольованих Ісламською державою, так і позиції курдів. Перемир'я діяло з 2013 року через необхідність спільних дій проти Ісламської держави. Після цього вторгнення турецьких військ на північ Іраку триває досі.
20 січня 2018 року Збройні Сили Туреччини розпочали військову операцію в місті Афрін у Сирії під назвою «Оливкова гілка». Метою цієї операції вважається ліквідація курдських повстанських груп Демократичний союз (PYD) та Загони народної оборони (YPG), які були дислоковані на територіях Північної Сирії та розташовувалися близько до південно-східних кордонів Туреччини, які були переважно населені курдами. За офіційними заявами уряду Туреччини, перелічені повстанські угруповання є лівими крилами Робочої партії Курдистану та ведуть підривну діяльність на південно-східних кордонах Туреччини[4].
- ↑ Дібо Кава. Регіонально-міжнародний аспект курдської проблеми
- ↑ Kurdish Group to Pull Armed Units from Turkey. The Wall Street Journal. 25 квітня 2013. Процитовано 25 квітня 2013.
- ↑ Silahlara veda (тур.). T24. 25 квітня 2013. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 25 квітня 2013. [Архівовано 2013-04-28 у Wayback Machine.]
- ↑ Deutsche Welle (www.dw.com). Afrin'e "Zeytin Dalı Harekatı" başladı | TÜRKİYE | DW | 20.01.2018 (тур.). DW.COM. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
- О. А. Коппель. Курдська проблема // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Лазарев М. С. Империализм и курдский вопрос. Москва, 1989.
|
Це незавершена стаття про війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
