Правопис Павловського
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Право́пис Павло́вського — український правопис, вжитий Олексієм Павловським в Граматиці малоросійського наріччя (рос. Грамматика малороссійскаго нарѣчія) (1818).
Фонетична орфографія на основі стандартного російського дореволюційного правопису, що фактично зводилось до таких правил:[1]
- голосний [і] з давніх о, е, ѣ передається літерою і; його йотація на письмі не позначається;
- [и], що походить з и та ы — літерою ы (літера и не вживається);
- Літера ѣ вживається не етимологічно, а для позначення [je], ['е];
- [jo], ['о] передаються диграфом iô;
- звук [g] («ґ») — сполученням кг;
- закінчення дієслів -ться, -шся передаються згідно з вимовою як -цьця, -сся;
- Зберігається літера ъ — наприкінці слів та як розділовий знак.
- Зберігається літера ѳ — для запису деяких слів грецького походження. Пояснено, що її слід читати як буквосполучення «хвт»
Правопис Павловського підтримали (з деякими змінами) в своїх творах Г. Квітка-Основ'яненко та П. Гулак-Артемовський.
- ↑ Історія українського правопису: XVI-XX століття: хрестоматія (PDF). Упорядники: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. Київ: Наукова думка. 2004. с. 582. ISBN 966-00-0261-0. Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2020.
{{cite book}}: Недійсний|nopp=n(довідка)
