Ломбардія
Ломбардія | |||||
---|---|---|---|---|---|
італ. Lombardia | |||||
| |||||
Регіон Італії | |||||
Адм. центр | Мілан | ||||
Найбільше місто | Мілан | ||||
Країна | Італія | ||||
Провінції | Бергамо Брешія Комо Кремона Лекко Лоді Мантуя Мілан Монца і Бріанца Павія Сондріо Варезе | ||||
| |||||
Комуни | 1544 | ||||
Офіційна мова | італійська | ||||
Населення | |||||
- повне | 10 003 419 (1) | ||||
- густота | 458 осіб/км² (1) | ||||
Площа | |||||
- повна | 21 864 км² (6) | ||||
- ширина | 230 км | ||||
- довжина | 215 км | ||||
Висота | |||||
- максимальна | 3996 м (гора Піц-Дзупо) | ||||
Часовий пояс | UTC+1 (взимку), UTC+2 (влітку) | ||||
ВВП | 358.2 млрд. євро (1) | ||||
- на душу населення | 36 100 євро | ||||
Дата заснування | 1970 | ||||
Президент | Роберто Мароні (Ліга Півночі) з 18.03.2013 | ||||
Вебсайт | www.regione.lombardia.it | ||||
- ISO 3166-2 | IT-25 | ||||
- NUTS | ITC4 | ||||
- ISTAT | 03 | ||||
| |||||
|
Ломба́рдія (італ. Lombardia, ломб. Lumbardía) — регіон Італії. Розташований на півночі країни. Складається з 12 провінцій. Столиця — Мілан. Населення — 10 020 210[1] осіб (2012).
Назва Ломбардія походить від імені лангобардів. Протягом двох століть лангобарди прийняли католицьку релігію (раніше вони були аріанами) переможених; їхні мови злилися і переможці підпали під сильний культурний вплив переможених; у IX столітті населення стало вже не германське, а італійське.
Коли припинилася італійська гілка Каролінгів, Ломбардія зробилася об'єктом боротьби між місцевими герцогами та бургундськими королями, поки в 951 році Оттон I не приєднав її знов до римсько-німецької імперії. Залежність від імперії була, проте, чисто фіктивною. Навколишні сеньйоральні володіння частково добровільно, частково мимоволі підкорялися їй; феодальні володарі охоче селилися в містах, де вони, маючи у своєму розпорядженні багатства і прибічників, могли користуватися значним впливом на керівництво. Багато міст склали «ломбардський союз міст», на чолі якого стояв Мілан.
Коли Фрідріх Барбаросса почав свої походи на Італію, він зустрів з боку союзу рішучу протидію. У 1158 році, проте, Мілан здався імператору, сплатив йому данину і видав заручників; Фрідріх отримав можливість коронуватися лангобардською залізною короною. З 28 уповноважених від 14 ломбардських міст і 4 юристів Болонського університету, що відстоювали ідею необмеженості імператорської влади, був складений комітет, який повинен був виробити закони для ломбардських міст; новими законами королеві було надано призначення герцогів, правителів (подеста), суддів; міста позбавлені права укладати союзи, тримати війська, набувати нових земель. Мир на таких умовах не міг бути довговічним, але нова війна закінчилася взяттям і повним руйнуванням Мілана (1162). Через два роки в багатьох містах знову сталися повстання; імператорських правителів прогнали, і міста знов уклали союзи, які скоро злилися в один ломбардський.
Страшна поразка Фрідріха під Леньяно (1176) призвела спочатку до 6-річного перемир'я, а потім до Констанцького миру (1183), за яким міста повернули собі старі вільності; за імператором залишилася лише тінь влади. У наступні десятиліття ломбардські міста швидко розвинулися і розбагатіли, чому сприяли хрестові походи; своєю розкішшю вони приголомшували іноземців. Ломбардський союз розпався; його місце зайняли конфедерації, політичними центрами яких були в Ломбардії Мілан і Павія, а поза нею, на півночі Італії, Флоренція, Болонья, Піза, Генуя, Венеція. Ці конфедерації та окремі міста ворогували між собою; союзи укладалися, видозмінювалися і розпадалися; постійно виникали нові угрупування міст, але проти домагань імператорської влади спочатку вони всі були одностайні.
У 2020 році Ломбардія стала епіцентром епідемії коронавірусу. Перший випадок зараження було виявлено 30 січня. 22 лютого 10 міст у регіонах Ломбардія та Венето було закрито на карантин. У них мешкає близько 50 тисяч людей. Не працювали школи та крамниці, було скасовано всі масові заходи, обмежено залізничне сполучення, людей просили залишатися вдома.[2] Більшість померлих були літніми людьми із середнім віком 80 років.[3]
Ломбардія розташована в північній Італії між Альпами та долиною річки По. Вона межує з такими регіонами: П'ємонт, Емілія-Романья, Венето, Трентіно, а також зі Швейцарією.
У Ломбардії мешкає одна шоста частина всього населення Італії. Столиця регіону Мілан є найбільшим містом північної Італії.
Бергамо (BG), Брешія (BS), Комо (СО), Кремона (CR), Лекко (LC), Лоді (LO), Мантуя (MN), Мілано (MI), Монца і Бріанца, Павія (PV), Сондріо (SO), Варезе (VA).
Найбільші річки: По (652 км), Адда (312 км), Тічино (248 км). Найбільші озера: Ґарда, Маджоре, Комо, Луґано, Ізео. Найвищі гори: Піццо Берніна (4049 м), Монте Дісґрація (3678 м), Адамелло (3556 м).
Національний парк Стельвіо. Регіональні природні парки: Північна Адда, Південна Адда, Берґамські пагорби, Північне Ольйо, Південне Ольйо, Берґамські Ороб'є, Ороб'є Вальтеллінезі, Серіо, Адамелло, Верхня Бреш'янська Ґарда, Пінета ді Ап'яно Джентіле є Традате, Спіна Верде ді Комо, Долина Ламбро, Монте Барро, Монтевекк'я, Долина Куроне, Мінчо, Сільськогосподарський парк Мілан-Південь, Ґроане, Мілан-Північ, Ломбардійський парк долини Тічино, Кампо дей Фіорі.
- Фреска «Таємна вечеря» (Леонардо да Вінчі),
- Театр Ла Скала,
- Амброзіанська бібліотека (1603, друга публічна бабліотека в Західній Європі, засновик — кардинал Федеріко Борромео)
- Кастелло Сфорцеско,
- Кафедральний собор Дуомо,
- Оспедале Маджоре, 15 ст.
- Галерея короля Віктора Еммануїла ІІ (торговельний комплекс-пассаж 19 ст.)
(усі — Мілан),
- Герцогський палац
- церква Сан Себастьян, 15 с.
-
Амброзіанська бібліотека, Мілан, сучасне приміщення
-
Замок Сфорца
-
Замок ді Сан Віджиліо, Бергамо
-
Замок в Брешії
-
Вілла Бадія Піккола, Брешія
-
Павія, площа перед Катедральним собором
-
Церква Санта Марія дель Карміне, Павія
-
Церква Сан Мікел, вівтар
-
Церква Сант Андреа, Мантуя
-
Галерея-пассаж Віктора Еммануїла ІІ
- Міланський собор (14-19 ст., видатна пам'ятка доби готики неіталійського, франко-німецького зразка)
- церква Сант Амброджо, (Базиліка Св. Амвросія, 10-12 ст.)
- Базиліка Св. Лаврентія
- церква Санта Марія делле Граціє
- церква Санта Марія прессо Сан Сатіро, 15 ст.
- Храм Санто-Стефано Маджоре
- Храм Сан Марко
- церква Сан Сісто
-
Базиліка Св. Амвросія, дворик
-
Базиліка Св. Лаврентія взимку ззовні
-
Базиліка Св. Лаврентія, головний фасад 19 ст.
-
Церква Санта Марія делле Граціє, фасад
- Академія Каррара, Бергамо
- Археологічний музей, Бергамо
- Палаццо Боромео (Ізола Белла — на острові)
- Музео цивіко Ала Понцоне (образотворче мистецтво), Кремона
- Музей страдіваріано, Кремона
- Пінакотека Брера, Мілан
- Музей Рісорджименто, Мілан
- Музей Польді Пеццолі (образотворче мистецтво), Мілан
- Музей сучасного мистецтва, Мілан
- Музей Багатті Вальсеккі, Мілан
- Музей театра Ла Скала, Мілан
- Музей науки і техніки, Мілан
- Пінакотека Амброзіана, Мілан
- Єгипетський музей, Мілан
- Планетарій, Мілан
- Філарете, (бл. 1400 — бл. 1467), архітектор
- Альберті Леон-Баттіста, (1404—1472), архітектор, письменник, гуманіст
- Соларі, архітектор кінця 15 ст.(помер у 1493, відомий твір — Грановита палата, Москва)
- Алевіз да Каркано, архітектор
- Карло Борромео, кардинал
- Ян Марія Бернардоні, архітектор доби раннього бароко, працював в Речі Посполитої і в місті Несвіж
- Леонардо да Вінчі
- Джованні Джироламо Савольдо (бл.1480 — бл.1550), художник
- Лоренцо Лотто, (бл. 1480 — бл. † 1556), художник
- Моретто да Брешиа (1498—1554), художник
- Джованні Баттіста Мороні, (бл. 1525—1578), художник
- Вінченцо Скамоцці, (1548—1616) архітектор, представник стилю палладіанство
- Мікеланджело да Караваджо, (1573—1610) художник, засновник стилю караваджизм
- Еварісто Баскеніс, (1617—1677), художник
- Бонавентура Беттера, художник натюрмортів з музичними інструментами
- Ніколо Аматі, (1596—1684)майстер музичних інструментів
- Родина Гварнері, майстри музичних інструментів
- Родина Страдіварі, майстри музичних інструментів
- Пітер Пауль Рубенс, (1577—1640), художник
- Вітторе Гісланді, (1955—1743)художник доби бароко і рококо
- Джузеппе Марія Креспі, (1665—1747), художник
- Джованні Бенедетто Кастільйоне, (1609—1664), художник
- Алессандро Маньяско, (1667—1749), художник
- Джакомо Кваренгі, (1744—1817) архітектор
- П'єтро Гонзага, (1751—1831), театральний художник, сценограф, архітектор
- Стендаль, (1783—1842), французький письменник
- Андреа Аппіані, (1754—1817), художник, рятівник ломбардських фресок і картин
- Джованні Сегантіні, (1858-1/899), художник
- Шаляпін Федір Іванович, (1873—1938), оперний співак
- Філіппо де Пізіс, (1896—1956), художник
- Марія Каллас, (1923—1977), оперна співачка
- Франческо Мессіна, (1900—1995), скульптор
Типова страва — ризото алла Міланезе (витончена страва з рису з мозком вола, здобрена цибулею, шафраном, маслом, олією, м'ясним бульйоном і Лодійським сиром). Типові вина — Бонарді, Ольтрепо Павезе, Франчакорта, Вальтелліна.
- ↑ Демографічний баланс, червень 2012. ISTAT. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 лютого 2013.(італ.)
- ↑ Коронавірус у світі: десятки тисяч людей на карантині в Італії, спалах у Південній Кореї // ТСН : сайт. — 2020. — 22 лютого.
- ↑ Італія визнала: 99% померлих від коронавірусу мали інші хвороби [Архівовано 22 березня 2020 у Wayback Machine.], Главком, 19 березня 2020
Швейцарія | Трентіно-Альто-Адідже | |
П'ємонт | Венето | |
Емілія-Романья |
Це незавершена стаття з географії Італії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |