Жак Одіар
| Жак Одіар | |
|---|---|
| фр. Jacques Audiard | |
 Жак Одіар, Каннський МКФ, 2015 | |
| Дата народження | 30 квітня 1952 (72 роки) |
| Місце народження | Париж, Франція |
| Громадянство |  Франція |
| Професія | режисер, сценарист |
| Роки активності | 1974 — наш час |
| Член у | Collectif 50/50d[1] |
| IMDb | ID 0002191 |
| Нагороди та премії | |
| «Сезар» (2006, 2010) «Срібний лев» за найкращу режисуру (2018) | |
| «Сезар» (2006, 2010) «Срібний лев» за найкращу режисуру (2018) | |
 Жак Одіар у Вікісховищі | |
Жак Одіа́р (також Жак Одьяр, фр. Jacques Audiard; нар. 30 квітня 1952, Париж, Франція) — французький кінорежисер і сценарист.
Жак Одіар народився 30 квітня 1952 року в Парижі, у сім'ї відомого французького сценариста Мішеля Одіара. Під час навчання на філологічному факультеті Жак підробляв монтажером і допомагав батькові писати сценарії. Він серйозно збирався стати викладачем літератури, але просте захоплення кінематографом стало його професією.
У 1994 році Одіар поставив свій перший фільм «Дивися, як падають люди». Цей похмурий дебютний фільм приніс режисерові-початківцю «Сезара» і премію імені Жоржа Садуля. Через два роки, у 1996 році, вийшов другий фільм режисера — «Нікому невідоми герой». Стрічка, знята за однойменним романом Жан-Франсуа Деньо мала менший успіх у глядачів, але не залишилася зовсім непоміченою.
Третій фільм Одіара — «Читай по губах» завоював 9 премій «Сезар» серед яких: Найкращий фільм, Найкращий режисер, Найкращий актор (Венсан Кассель) і Найкраща акторка (Еммануель Дево).
У 2005 Жак Одіар знімає свій четвертий фільм — римейк американського фільму «Пальці», під назвою «І моє серце завмерло». На думку критиків, це той рідкісний випадок, коли римейк не поступається оригіналові. Цього разу фільм Одіара отримав вісім «Сезарів»: Найкращий фільм року, Найкращий режисер, Найкраща чоловіча роль другого плану, Найкраща акторка-дебютантка, Найкраща музика до фільму, Найкраща адаптація, Найкращий монтаж, Найкраща робота оператора. Композиторові фільму Александру Деспла також присуджена Премія французьких кінокритиків «Золота зірка», а фільму Премія Національного синдикату французьких критиків за найкращий фільм і Премія Британської кіноакадемії за найкращий фільм іноземною мовою.
У 2009 році Жак Одіар поставив фільм «Пророк», який на Каннському кінофестивалі отримав Гран-прі, десять премій «Сезар» та був номінований на «Золотий глобус» та «Оскара» у категорії Найкращий фільм іноземною мовою.
У 2015 році кримінальна драма Жака Одіара «Діпан» виборола Золоту пальмову гілку 68-го Каннського кінофестивалю.
У 2018 році перший фільм Одіара англійською мовою «Брати Сістерс» був представлений у головній конкурсній програмі 75-го Венеційського міжнародного кінофестивалю та здобув Срібного лева за найкращу режисерську роботу.[2][3]
У 2024 році іспаномовний кримінальний мюзикл Одіара «Емілія Перес» увійшов до основної конкурсної програми 77-го Каннського кінофестивалю, де був нагороджений трьома призами, зокрема призом журі.
У 2018 підтримав звернення Асоціації режисерів Франції на підтримку ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова[4]
- Режисер
| Рік | Назва | Оригінал | Примітки |
|---|---|---|---|
| 1994 | Дивися, як падають люди | Regarde les hommes tomber | режисер, сценарист |
| 1996 | Нікому невідомий герой | Un héros très discret | режисер, сценарист |
| 2001 | Читай по губах | Sur mes lèvres | режисер, сценарист |
| 2005 | І моє серце завмерло | De battre mon cœur s'est arrêté | режисер, сценарист |
| 2009 | Пророк | Un prophète | режисер, сценарист |
| 2012 | Іржа та кістка | De rouille et d'os | режисер, сценарист |
| 2015 | Діпан | Deepan | режисер, сценарист |
| 2018 | Брати Сістерс | The Sisters Brothers | режисер, співсценарист |
| 2021 | Париж, 13-й округ | Paris, 13th District | режисер, співсценарист, продюсер |
| 2024 | Емілія Перес | Emilia Pérez | режисер, сценарист |
- Лише сценарист
- 1974: Цілую, до понеділка / Bons baisers… à lundi
- 1981: Професіонал / Le Professionnel
- 1983: Смертельна поїздка / Mortelle randonnée
- 1984: Невловимий Боб / Réveillon chez Bob
- 1985: Розгардіяш / Sac de noeuds
- 1988: Радіочастота вбивства / Fréquence meurtre
- 1989: Мертва хватка / Baxter
- 1989: Австралія / Australia
- 1992: Сповідь божевільного / Confessions d'un Barjo
- 1994: Підступність слави / Grosse fatigue
- 1999: Салон краси «Венера» / Vénus beauté (institut)
- ↑ http://collectif5050.com/les-signataires
- ↑ Official Awards of the 75th Venice Film Festival. Biennale Cinema 2018 (англ.) . 8.09.2018. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ Roma triumphs in Venice, with Guillermo del Toro passing the baton to Alfonso Cuarón. Cineuropa (англ.) . 8.09.2018. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ Appel pour la libération d'Oleg Sentsov. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
