Гуріди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуріди
Дата створення / заснування 1011
Країна Гурідський султанат
Столиця Firozkohd
Форма правління Спадкова монархія і султанізм
Замінений на Делійський султанат
Час/дата припинення існування 1215
CMNS: Гуріди у Вікісховищі

Гуріди, Гуриди (перс. دودمان غوریان, трансліт. Dudmân-e Ğurīyân; самоназва: شنسبانی, Šansabānī) — таджицька сунітська династія, що правила в Гуридському султанаті з 1148 по 1206 роки (сучасний Афганістан).[1]

Палац Гуридів

Династія знищила імперію Газневідів у 1186 році, коли султан Гура Муизз ад-Дін Мухаммад завоював столицю Лахор. В зеніті імперії її землі простягалися від Хорасану на заході і до Північної Індії, на сході. Гуриди були покровителями перської культури. Їм на зміну прийшла Хорезмійська династія в Хорасані та Персії, а в Північній Індії мамлюки з Делійського султанату.

Походження

[ред. | ред. код]

У 19 столітті, деякі європейські вчені, такі як Маунтстюарт Ельфінстон, підтримали ідею про те, що Гуриди походять від пуштунів. Але сучасна наука стверджує, що династія скоріш за все таджицького походження. Босуорт вказує, що фактичне ім'я династії Гуридів перською Šansabānī.

Район Гур до 12 століття був в основному населений індуїстами і буддистами. Гуриди розпочали ісламізацію цього регіону.

Прихід до влади Гуридів, в невеликому ізольованому районі, розташованому в горах між імперіею Газневидів і Сельджуків, був незвичайним і несподіваним явищем. До 11-го століття він залишався індуїстським анклавом, оточений мусульманськими князівствами. Його жителі були навернуті в іслам на початку 12-го століття.

Мова Гуридів викликає деякі протиріччя. Відомо, що вона значно відрізнялася від літературної перської. Тим не менш, Гуриди були великими покровителями перської літератури, поезії і культури.

Правителі Мандеша

[ред. | ред. код]

Сурі ібн Мухаммад, малік[2]

Мухаммад ібн Сурі, малік? −1011

Абу Алі ібн Мухаммад, малік 1011–1035

Аббас ібн Шис ібн Мухаммад, малік 1035–1060

Мухаммад ібн Аббас, малік 1060–1080

Кутб уд-Дін Хасан ібн Мухаммад, малік 1080–1100

Ізз уд-Дін Хусайн I ібн Хасан, Абул-Мулюк («батько-король») 1100–1146

Правителі Бамійана

[ред. | ред. код]

Фахр уд-Дін Масуд ібн Хусейн I, малік 1127–1145

ал-Малік ал-Азам Шамс уд-Дунійа ва-д-Дін Абу-л-Музаффар Мухаммад ібн Масуд, малік 1145–1163

Баха уд-Дін Саамі II ібн Мухаммад, малік 1163–1192

Джамал уд-Дін Алі ібн Саамі II, малік 1192–1206

Ала уд-Дін ібн Саамі II, малік 1206–1215

Правителі Серахса

[ред. | ред. код]

Тадж уд-Дін Занг ібн Факро уд-Дін Масуд ібн Хусейн I, малік 1201–1205[3]

Правителі Фірузкоха

[ред. | ред. код]

Кутб уд-Дін Мухаммад Харнак ібн Хусейн I, малік 1127–1148

Правителі Замінварда

[ред. | ред. код]

Насир уд-Дін Мухаммад ібн Хусейн I, малік 1127-

Правителі Гура

[ред. | ред. код]

Сайф уд-Дін Сурі ібн Хусейн I, малік 1127–1148

Баха уд-Дін Саамі I ібн Хусейн I, малік 1148

Ала уд-Дін Хусайн II ібн Хусейн I, малік 1148–1150, султан Аль-Муаззам («Великий») 1150–1161

Сайф ад-Дін Мухаммад ібн Хусейн II, малік 1161–1163

Гійас уд-Дін Абу-л-Фатх Мухаммад ібн Саамі I, султан Абул-Фатех («батько-переможець») 1163–1202

Муізз уд-Дін Абу-л-Музаффар Мухаммад ібн Саамі I, султан Шахаб-уд-дін Гурі («метеор віри») 1202–1206

Гійас уд-Дін Махмуд ібн Гійас уд-Дін Мухаммад, султан 1206–1212

Баха уд-Дін Саамі III ібн Гійас уд-Дін Махмуд р.1198, султан 1212–1213

Ала уд-Дін Атсіз ібн Ала уд-Дін Хусейн II, султан 1213–1214

Ала уд-Дін про Зійя-уд-Дін Мухаммад ібн Шуджа уд-Дін Мухаммад ібн Ізз уд-Дін Хусейн I, султан 1214–1215

Правителі Хорасана

[ред. | ред. код]

Зійа уд-Дін Мухаммад ібн Абу Алі, малік 1201

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Гуриды // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907.
  2. Гуриды // Советская историческая энциклопедия: в 16 т. / под ред. Е. М. Жукова. — М. : Советская энциклопедия, 1961–1976.
  3. C. Edmund, Bosworth (2001). «GHURIDS». Encyclopaedia Iranica, Online Edition. Retrieved 5 January 2014.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. – К., 2002.