Воронові
Воронові Період існування: середній міоцен — сучасність
| |
---|---|
Блакитна сойка (Cyanocitta cristata) | |
Біологічна класифікація | |
Царство: | Тварини (Animalia) |
Тип: | Хордові (Chordata) |
Клас: | Птахи (Aves) |
Ряд: | Горобцеподібні (Passeriformes) |
Підряд: | Співочі птахи (Passeri) |
Парворяд: | Corvida (Corvida) |
Надродина: | Corvoidea (Corvoidea) |
Родина: | Во́ронові (Corvidae) Leach, 1820 |
Роди | |
Дивитись текст | |
Природний ареал (Ре-)Інтродуковані (Нова Зеландія, Маврикій, Реюньйон) Вимерлі (після-1500 р.)(Гаваї, Мальта, Пуерто-Рико) Вимерлі (до-1500 р.) (Нова Зеландія)
| |
Вікісховище: Corvidae |
Во́ронові[1][2] або крукові[2] (Corvidae) — вельми поширена родина птахів ряду горобцеподібних (Passeriformes), що включає таких птахів як граки, галки, горіхівки, круки, сороки й сойки. Зазвичай до родини воронових включають 113—120 видів птахів (26 родів), що представлені на всіх континентах окрім Антарктиди.
Назва родини українською — «воронові» — пов'язана з назвою типового роду, яким є Corvus (Corvus → Corvidae), українську назву якого асоціюють з номеном «ворона»[1][3] або «ворон». Останню назву, попри її поширення в словниках (напр. в СУМ [Архівовано 3 червня 2021 у Wayback Machine.]), сучасні дослідники уникають, замінюючи її на «крук»[4], тим самим визнаючи зв'язок назви родини «воронові» з номеном «ворона».
Усі воронові мають міцну будову, велику голову, сильні ноги та міцний дзьоб із ніздрями, які прикриті жорсткими щетинистими пір'ями. Лише у дорослих гайворонів пір'я навколо дзьоба зношується, у результаті чого стає видною шкіра птаха. У багатьох є місткий під'язичний мішечок, у якому вони носять їжу для пташенят. У дрібних, переважно лісових птахів крила короткі, округлі, у великих ‒ подовжені, з пальцеподібними кінцями махового пір'я, що трохи схожі на крила хижих птахів. Голоси воронових зазвичай грубі, голосні ‒ каркання, тріск, скрегіт, пронизливі свисти й вигуки (проте деякі птахи родини воронових можуть мелодійно співати, а також чудово імітують звуки (в тому числі й людську мову). Живуть у середньому від 20 до 40 років, проте у кожного представника виду життєвий цикл індивідуальний.
У воронових гарно розвинута навичка добування корму ‒ вони можуть відкривати сміттєві контейнери у пошуках їжі, розмочують скоринки хліба в калюжах, розбивають горіхи кладучи їх на рейки, видавлюють рештки їжі з тюбиків і пластмасових контейнерів, підкладаючи їх під колеса автомобілів. Багато хто робить поживні запаси.
У міських представників родини існують постійні місця ночівлі й годування, а також шляхи перелетів між ними.
Деякі великі воронові (такі як круки, сороки) мають доволі високий інтелект, подібний до вищих приматів.
Стайні птахи, швидко пристосовуються до навколишніх умов, можуть приходити на допомогу одне одному.
Відомо, що молоді птахи часто грають в складні навчальні ігри, в тому числі й колективні, що вимагають певного інтелекту. Наприклад, вони підкидають гілочки в повітря намагаючись їх зловити; лягають на спину і перебирають якийсь предмет ногами і дзьобом; спільно грають у гру на кшталт «царя гори»: намагаються зіштовхнути одне одного з певного місця; утримуючи якийсь предмет у дзьобі, літають і зіштовхуються з іншими птахами аж до тих пір, поки предмет не впаде на землю. Також воронові люблять кататися на схилах дахів, куполам церков, неначе з гірки.
Можуть дражнити інших тварин (таких як собаки чи коти) збираючись гуртами та клюючи звіра.
Воронові всеїдні. У великих північних видів значне місце займає полювання за яйцями і пташенятами інших птахів, пошук падла й збір різноманітних інших типів їжі.
Пари у воронових складаються на все життя, вони разом будують гнізда на верхівках дерев, насиджують кладку і годують виводок.
Молоді птахи можуть підтримувати відносини з батьками впродовж кількох років.
На території України проживає 10 видів[4]:
- Кукша тайгова (Perisoreus infaustus, в Україні рідкісний залітний птах)
- Сойка (Garrulus glandarius)
- Сорока (Pica pica)
- Горіхівка (Nucifraga caryocatactes)
- Галка альпійська (Pyrrhocorax graculus), в Україні рідкісний залітний птах
- Галка (Corvus monedula)
- Грак (гайворон) (Corvus frugilegus)
- Ворона чорна (Corvus corone), є лише історичні джерела про присутність птаха в Україні
- Ворона сіра (Corvus cornix)
- Крук (Corvus corax)
- Чагарникова сойка (Aphelocoma) — 7 видів;
- Строката сойка (Calocitta) — 2 види;
- Циса (Cissa) — 4 види;
- Крук (Corvus) — 46 видів;
- Лісова вагабунда (Crypsirina) — 2 види;
- Сизойка (Cyanocitta) — 2 види;
- Пая (Cyanocorax) — 17 видів;
- Гагер (Cyanolyca) — 9 видів;
- Блакитна сорока (Cyanopica) — 2 види;
- Вагабунда (Dendrocitta) — 7 видів;
- Сойка (Garrulus) — 3 види
- Блакитна сойка (Gymnorhinus) — 1 вид;
- Горіхівка (Nucifraga) — 3 види;
- Кукша Perisoreus — 3 види;
- Сорока (Pica) — 3-4 види;
- Чубата сойка (Platylophus) — 1 вид;
- Чорна сорока (Platysmurus) — 2 види;
- Джиджітка (Podoces) — 4 види;
- Бура пая (Psilorhinus) — 1 вид;
- Піакпіак (Ptilostomus) — 1 вид;
- Альпійська галка (Pyrrhocorax) — 2 види;
- Колючохвоста сорока (Temnurus) — 1 вид;
- Кіта (Urocissa) — 5 видів;
- Чагарникова джиджітка (Zavattariornis) — 1 вид.
Найдавніші скам'янілості воронових датуються серединою міоцену в Європі,[5] приблизно 17 мільйонів років тому; Miocorvus і Miopica можуть бути предками ворон і деяких сорок, або подібними до живих форм через конвергентну еволюцію:
- Miocorvus (міоцен, Франція);
- Miopica (міоцен, Україна)
- Miocitta (міоцен, США)
- Protocitta (плейстоцен, США)
- Henocitta (плейстоцен, США)
Крім того, існують численні викопні види існуючих родів з міоцену-пліоцену, головним чином з європейські види Corvus.
- ↑ а б Маркевич О. П., Татарко К. І., 1983, с. 159. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник: термінологія і номенклатура. — Київ: Наукова думка, 1983. — 412 с.
- ↑ а б Фесенко, Г. В. Вітчизняна номенклатура надродового рівня птахів світу // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2016. — Вип. 14. — С. 73–85.
- ↑ Загороднюк І. Наземні хребетні України та їх охоронні категорії. — Ужгород, 2004. — 48 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 24 січня 2018.
- ↑ а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Анотований список українських назв птахів фауни України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Київ, Львів, 2007. — 112 с.
- ↑ Mourer-Chauviré, C. C. (2004). Cenozoic Birds of the World, Part 1: Europe. The Auk. 121 (2): 623. doi:10.1642/0004-8038(2004)121[0623:CBOTWP]2.0.CO;2. S2CID 86482094.
- Енциклопедія для дітей. Птахи та звірі / В. Володин, Г. Вильчек / видавництво «Аванта», Москва, 2004 р. / с. 169—171
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |