Очікує на перевірку

Артеменко Володимир Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Володимир Микитович Артеменко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Артеменко.
Арте́менко Володи́мир Мики́тович
Народився9 березня 1936(1936-03-09)
Мельники, Черкаська область, УРСР
Помер8 грудня 2008(2008-12-08) (72 роки)
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Діяльністьактор
Alma materХарківський державний театральний інститут
ЧленствоНаціональна спілка кінематографістів України
НагородиЗаслужений діяч мистецтв України
IMDbID 6984846

Володи́мир Мики́тович Арте́менко (нар. 9 березня 1936, Мельники — пом. 8 грудня 2008, Київ) — радянський та український актор і режисер театру, кіно і телебачення. Заслужений діяч мистецтв України. Лауреат премії Я. Галана (1984), лауреат премії Фонду Тараса Шевченка (1995), багаторазовий переможець різних кінофестивалів.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 9 березня 1936 року в селі Мельники Чорнобаївського району Черкаської області.Батько — Микита Сергійович  (1910—1941) був завідувачем клуба, режисером сільського драматичного гуртка, грав у духовому оркестрі на трубі. Мати — Улита Пилипівна (1911—1998) працювала у колгоспі.[1]

1963 р. — закінчив акторський факультет Харківського театрального інституту, (художній керівник курсу Народний артист СРСР Д. І. Антонович). Працював у Вінницькому музично-драматичному театрі ім. М. Садовського (1963—1965) та Черкаському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1965—1968) на посаді актора.

Одночасно здійснював, як режисер, постановки дитячих спектаклів «Ріпка», «Хоробрі музики», де був зайнятий як актор. За період роботи в театрах з 1963 по 1968 роки зіграв понад 15 головних ролей:

  • Назар в спектаклі «Марина» М. Зарудного,
  • Максим Брага «Чабрець пахне сонцем» О. Коломійця,
  • Мирон Кагарлик «Сині роси» М. Зарудного,
  • Потап «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького та ін., за які неодноразово був премійований на різних фестивалях і конкурсах.

1968 р. В. М. Артеменко вступив на кінорежисерський факультет Київського Державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (художній керівник курсу Народний артист України М. Мащенко), який закінчив у 1973 р.

1973 — зарахований на роботу до штату української студії хронікально-документальних фільмів, де працював режисером вищої категорії.

Протягом 2000-2007 рр. режисер В. М. Артеменко підготував і випустив як художній керівник курс режисерів телебачення в Київському Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.

2008 року В. Артеменко відкрив кінофестиваль «Батьківські джерела» у своєму рідному селі Мельники на Черкащині, присвячений 85-річчю Чорнобаївського району і 50-річчю Національної спілки Кінематографістів України.

Не закінчивши роботу над фільмом «Польові випробування української вдачі» про українську художницю Даніеллу Леонович, яка прожила довгий час в США, але повернулася жити в Україну, 8 грудня 2008 року Володимир Артеменко помер. У 2011 році керівництво студії «Укркінохроніка» вирішило закінчити фільм (реж. В. Васильєв), але головним героєм кінострічки зробити самого режисера — Артеменка Володимира Микитовича[2].

Був членом спілки кінематографістів України.

Творчість

[ред. | ред. код]

Творчість Володимира Артеменка пронизує військова тематика. Такі фільми, як «Солдатські вдови», «Мене вбито в Сталінграді» були відзначені преміями і дипломами різних кінофестивалів, а фільм «Солдатські вдови» отримав два головних призи на міжнародному кінофестивалі «Молодість-83» і на Всесоюзному кінофестивалі в 1984 році.

Кінокартини «Солдатські вдови» і «Мене вбито в Сталінграді» були показані на XXXVIII й на XXXIX сесіях Генеральної Асамблеї ООН, як найкращі фільми, що показують трагедію людей, яку приносить війна.

У Національному музеї історії України у Другій світовій війні в м. Києві є зал, присвячений вдовам України. Він створений Народним художником України А. Гайдамакою і побудований на основі фільму «Солдатські вдови». При виході із зали відвідувачам демонструють цей фільм.

Його фільми «Іван Котляревський», «Шевченко і російська література», «Богдан Хмельницький» рекомендовані Міністерству Освіти як посібник для учнів в школах України.

Чорнобильська катастрофа показана у фільмі «Ой на горі калина».

Фільмографія

[ред. | ред. код]

За період роботи в кіно зняв 72 документальні і художні фільми, кіножурнали і відеоролики.

Документальні стрічки
  • «Шевченко і російська література» (1976 р.),
  • «Іван Котляревський» (1978 р.),
  • «Зійшов солдат на п'єдестал» (1981 р.),
  • «Одна доля на двох» (1982 р.),
  • «Мене вбито в Сталінграді» (1983 р.),
  • «Солдатські вдови» (1983 р.),
  • «Сільський оркестр» (1984 р.),
  • «Душа милосердна» (1984)
  • «Літо з осінню стрічається» (1984 р.),
  • «Поріг» (1985 р.),
  • «Ой на горі калина» (1989 р.),
  • «З матір'ю на самоті» (1993 р.),
  • «Богдан Хмельницький» (1996 р.),
  • «2-ий Всесвітній форум українців» (1997 р.).
Художні фільми

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Володимир Артеменко – ,,прометей” української кінодокументалістики. nsku.ck.ua. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 31 серпня 2020.
  2. ↑ Завершуються зйомки фільму про нашого земляка, режисера Володимира Артеменка (2011). Архів оригіналу за 31 грудня 2016. Процитовано 2 січня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артеменко_Володимир_Микитович&oldid=39192504