Айфель (акведук)

Айфель
Культура	Стародавній Рим
Країна	Німеччина
Адміністративна одиниця	Північний Рейн-Вестфалія
Категорія мап на Вікісховищі	d
Айфель у Вікісховищі

Акведук Айфель — один з найдовших акведуків Римської імперії. Спорудження такого рівня є наочною демонстрацією інженерного мистецтва давньоримських інженерів, чий рівень майстерності був забутий у середньовіччя.

Акведук Айфель, будівництво якого було закінчено в 80 році по Р. Х., ніс свої води на відстань понад 95 км з гір Айфель (розташованих на території сучасної Німеччини) у древнє місто Colonia Claudia Ara Agrippinensium (сучасний Кельн) . Якщо ж враховувати додаткові ділянки акведука, що ведуть до джерел, то його довжина складе 130 км. На відміну від більшості інших римських акведуків Айфель був спроектований таким чином, щоб лише мінімально необхідна частина його конструкцій проходила по поверхні. Акведук практично на всьому своєму протязі розташований під землею, що захищало його від пошкоджень і замерзання, і вода в ньому рухається виключно під дією гравітації без будь-яких додаткових пристроїв. Акведук Айфель також має у своєму складі кілька мостів (довжиною до 1400 м), будівництво яких було необхідно для подолання рівнин і річок.

Історія

Невелика частина акведука Айфель, що збереглася в Бушхофен, неподалік від Бонна

До спорудження акведука Айфель Colonia Claudia Ara Agrippinensium отримувало воду з акведука Форгебірге («передгір'я»), що постачав воду з джерел регіону Вілль і прямував на захід міста. З ростом населення пропускної здатності цього акведука стало не вистачати, крім того його джерела періодично пересихали, а вода містила мул. Для вирішення цієї проблеми було прийнято рішення побудувати акведук, що має свій виток в горах Айфель.

Акведук Айфель був побудований у північній частині регіону. Будували його з каменю та бетону, у формі арки. Його максимальна пропускна здатність становила 20 000 м³ питної води в день. Вода з акведука Айфель використовувалися для живлення фонтанів, лазень і приватних будинків. Акведук без перерв використовувався аж до 260 року, коли він був частково зруйнований під час перших набігів германських племен. Після цього його так і не відновили, а Colonia Claudia Ara Agrippinensium отримувала воду тільки від акведука Форгебірге.

Маршрут

Акведук Айфель починався у джерела біля Неттерсгайму у долині річки Урфт. Потім по рівнині прямував до комуни Калль, де перетинав вододіл Маасу та Рейну. Римські інженери вибрали це місце для подолання вододілу для того, щоб не будувати насоси та тунель. Потім акведук прямував паралельно північному пасму гір Айфель, перетинаючи річку Ерфт біля селища Кройцвайнгартен (у районі Ойскірхен) і річку Свист - тут він був арковим мостом. У районі селища Коттенфорст, на північний захід від Бонна, акведук Айфель проходив через височину Форгебірге.

Реконструйована частина акведука біля Мегерніх-Фуссем

Карта проходження акведука Айфель (червоним)

Нарешті, прямував через Брюль і Гюрт і закінчувався у Кельні. З основною спорудою також з'єднувалися акведуками декілька додаткових джерел, що відповідали римським суворим стандартам якості води.

Архітектура

Для захисту від морозів велика частина акведука Айфель була прокладена не по поверхні, а на глибині 1 м під землею. Археологічні розкопки показали, що римські інженери робили кам'яну підкладку, на яку ставилася U-подібна труба з каменів або бетону, а поверх неї встановлювалася захисна дах-арка з обрізаних каменів, скріплених вапняним розчином.

Для додання U-подібної форми трубі з бетону і при формуванні захисного даху використовувалися колоди і дошки. Частинки дерева були знайдені в бетоні через 2000 років. Внутрішня ширина акведука дорівнювала 70 см, висота - 1 м, тобто при необхідності працівник міг увійти всередину акведука для проведення ремонтних робіт. Зовні акведук був оштукатурений для захисту від бруду і дощової води. У кількох місцях застосовувалася дренажна система для відводу грунтових вод.

Внутрішня сторона акведука також була оштукатурена; тут застосовувалася червона штукатурка під назвою opus signinum. Вона складалася з негашеного вапна і товчених цегли. Цей розчин набирав міцності під впливом води і запобігав витоку джерельної води назовні. Невеликі тріщини зашпаровувалися золою дерева.

Джерела акведука

Джерело Грюнер-Пюц відзначено римським басейном

Деілька джерел були спеціально підготовлені для направлення їх вод в акведук Айфель. Перше джерело розташовувався в Грюнер-Пюц біля комуни Неттерсгайм. Найліпше вивчений джерело - Клаусбруннен, - розташовувався біля міста Мехерніх, було відреставровано і зараз знаходиться під захистом держави. Конструкції джерел змінювалися від місця до місця для задоволення умов навколишнього середовища і відповідають навіть сучасним технічним вимогам.

Всього існувало чотири основних області з джерелами:

• Грюнер-Пюц біля Неттерсгайм;
• Клаусбрунненбіля Мехерніха;
• Область джерел біля Мехерніха-Урфей;
• Hausener Benden біля Мехерніха-Ейзерфей.

Джерело Hausener Benden цікаво тим, що було виявлено тільки в 1938 році під час проведення робіт з пошуку джерел питної води для міста Мехерніх. Працівники геологорозвідки випадково наткнулися на лінію акведука, що живила основний акведук Айфель, і джерело через майже 2000 років все ще діяло. Акведук так добре зберігся і мав таку високу якість води, що був просто з'єднаний із сучасною системою водопостачання. Тому, для того, щоб не пошкодити джерело, археологічні розкопки на його території не проводилися.

Надземні секції акведука

З різних причин існувало дуже мало наземних ділянок акведука Айфель. Цим він відрізняється від більшості римських акведуків, наприклад, Пон-дю-Гар на півдні Франції. Можна назвати наступні причини:

• Маршрут акведука був спеціально вибраний так,

щоб не виникало необхідності у будівництві надземних споруд;

• Підземне розташування акведука захищало воду від замерзання;
• Температура води, яка текла в Colonia Claudia Ara Agrippinensium, була досить комфортною через теплоізоляцію землі;
• В разі війни підземні акведуки значно менше руйнувались.

Проте існувало кілька місць, де треба було побудувати надземні споруди. Найпримітнішими з них був арковий міст через річку Свист біля Райнбаха завдовжки 1400 м та заввишки до 10 м. Археологи підрахували, що міст налічував 295 арок шириною 3,56 м, проте до нашого часу міст не зберігся. Менший міст перетинав долину біля Мехерніха. Його висота становила також 10 м, довжина - 70 м. Він досить добре зберігся до наших днів, зазнав реставрації та на початок ХХІ сторіччя є наочною демонстрацію того, як виглядав акведук за часів Римської імперії.

Функціонування акведука

Обслуговуючий персонал міг потрапити всередину акведука через шахти, подібні до цієї

Всі 180 років свого існування (з 80 по 260 роки по Р. Х.) акведук потребував постійного обслуговування, поліпшень і чищення. Для проведення обслуговування працівники спускалися до труби за спеціальними шахтам. Додаткові шахти зводилися в місцях ремонту і на межах будівельних регіонів. Також існували відкриті басейни в тих місцях, де вода з кількох джерел об'єднувалася в загальну трубу - таким чином обслуговуючий персонал міг з'ясувати, де сталася поломка.

Розподіл води у Colonia Claudia Ara Agrippinensium

За кілька кілометрів до кінця акведук Айфель виходив на поверхню у вигляді моста висотою 10 м. Міст дозволяв доставляти воду в розташовані на височинах квартали міста по герметичним трубам. Такі труби виготовлялися зі свинцевих пластинок, зігнутих в кільце і або спаяних разом, або об'єднаних за допомогою фланців. Римляни використовували бронзові крани.

Спочатку вода з акведука потрапляла у громадські фонтани, що працювали цілий рік. Мережа фонтанів була настільки щільною, що будь-який житель мав пройти не більше 50 м до найближчого джерела прісної води. Крім того, громадські лазні, приватні будинки та навіть громадські туалети також забезпечувалися водою. Стічні води збиралися в каналізаційні труби під містом і виводилися в Рейн нижче за течією. На початок ХХІ сторіччя одна секція римської каналізації відкрита для відвідування туристами під вулицею Budengasse у Кельні.

Джерела

• Bedoyere, Guy de la. English Heritage Book of Roman Towns in Britain [Архівовано 10 липня 2021 у Wayback Machine.]. Rowman & Littlefield, 1992. ISBN 0-7134-6893-9.
• Chanson, H. (2002). «Certains Aspects de la Conception hydrauliques des Aqueducs Romains», Journal La Houille Blanche, No. 6/7.
• Grewe, Klaus. Der Römerkanalwanderweg. Eifelverein Düren. ISBN 3-921805-16-3
• Grewe, Klaus. Atlas der römischen Wasserleitungen nach Köln. Rheinland-Verlag. ISBN 3-7927-0868-X
• Haberey, Waldemar. Die römischen Wasserleitungen nach Köln. Rheinland-Verlag, 1971. ISBN 3-7927-0146-4
• Hodge, Trevor. Roman Aqueducts and Water Supply. London: Duckworth, 2002. ISBN 0-7156-3171-3
• Jeep, John M. Medieval Germany: An Encyclopedia. Routledge, 2001. ISBN 0-8240-7644-3
• Lewis, M.J.T. Surveying Instruments of Greece and Rome. Cambridge University, 2001. ISBN 0-521-79297-5
• Pörtner, Rudolf. Mit dem Fahrstuhl in die Römerzeit. Moewig, Rastatt 2000. ISBN 3-8118-3102-X
• Tegethoff, F. Wolfgang; Rohleder, Johannes; Kroker, Evelyn. Calcium Carbonate: From the Cretaceous Period Into the 21st Century [Архівовано 10 липня 2021 у Wayback Machine.]. Birkhäuser, 2001. ISBN 3-7643-6425-4.

Посилання

• Roman Cologne
• List of Roman aqueducts
• 600 Roman aqueducts with 35 descriptions in detail, among which the aqueduct of Köln [Архівовано 16 червня 2012 у Wayback Machine.]
• More on the aqueduct
• Römerkanal-Wanderweg near Hürth
• Foundation for the preservation of the aqueduct
• Reconstructed aqueduct bridge near Mechernich [Архівовано 26 жовтня 2004 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Айфель (акведук)