Марія Терентіївна Бабич - Descendants (Inventory)

birth: Булдичів, Новоград-Волинський повіт, Волинська губернія, Російська імперія

В 1928 році московська окупаційна влада розпочала колективізацію. Метою її було встановлення контролю над селянином і заволодіння плодами його праці. Крім того, українське село залишалося джерелом спротиву, адже селянство було загрозою самому існуванню більшовицької влади: на відміну від службовців і робітників, які залежали від держави, хлібороб сам був господарем свого товару, сам диктував ціни на свою продукцію і самостійно розпоряджався своїм життям.

Мешканці Булдичева негативно поставилися до вступу в колгосп, та, як водиться, знайшлися люди, котрі заходилися активно допомагати більшовикам. Вони склали основу комітету незаможних селян (комнезаму), який утілював у життя політику Москви.

Та ж таки Марія Бабич згадує: "Сиджу в діда на руках. Приходить батько.

- Тату, люди в комітет незаможників записуються. Що ви скажете?

- А що я можу сказати? Куди люди, туди і я, бо без людей я ніщо. В одиночку й корови з болота не витягнеш, та й підвалину під будівлю не підтягнеш.

- Тоді треба здати коні, весь інвентар.

- Як треба, то й треба.

- Тату, то ж і клуню заберуть.

- Аякже. Приміщення ж то треба для худоби.

На другий день вся дідова родина стала членом комітету незаможників. Я пам'ятаю, що їздові потомків дідових коней салихвонихами називали.

В комітет поступали кваліфіковані ковалі, стельмашники..."

З архівних джерел відомо, що постанову про організацію колгоспу було ухвалено на загальних зборах села 28 січня 1928 року. Завершилася колективізація восени 1930 року. Колгосп назвали "Зоря Волині", в ньому було 268 пар коней.

Як свідчить у своїх спогадах Текля Паренюк, організаторами колгоспу були:

Лещук Аврам - голова комнезаму і голова сільради

Бабич Юхим - агроном

Ксінчук Галіфей

Беркута Василь

Мазуркевич Талько

Поліщук Прокіп

Як же розвивався колгосп і як почувалися у ньому ті, хто віддав туди все своє майно? Марія Бабич про це пише так: "Насамперед створили ставок, розкопавши в одному місці потічок, побіля ставу збудували величезний льох, де берегли харчові продукти: буряки свіжі і квашені, картоплю, огірки квашені, капусту січену, квашену цілими головками та за ніжки підвішену на жертках свіжу. Неподалік збудували столову, де баби-куховарки готовили для робочих сніданки, обіди, вечерю. Для недужих і старих по жетончиках давали додому. Для дітей створили майданчик, ясла. Для неписьменних - хата-читальня, де ліквідовувалася неписьменність. Все це творилося по-родинному на добровільних позиціях. Гроші як такі ігнорувалися. Людська душа була наповнена честю, справедливістю, мудрістю, вірою, надією, любов'ю, стриманістю, братерською взаємодопомогою"...

Втім, далеко не так воно було гарно і людяно, як бачила це Марія Терентіївна. Колективізацію підтримала тільки невелика частина селян - для більшости булдичівців колгосп став трагедією, справжнісіньким рабством.

Як відбувався цей процес у Булдичеві? Схема була проста: на кожне село спускали план здачі зерна, який неможливо було виконати, - він перевищував увесь урожай, котрий збирали у колгоспі. З колгоспу вилучалося все зерно, тобто продовольчий, посівний і фуражний фонд. Проте московські вожді вважали, що селах існують цілі "підземні пшеничні моря", тобто колгоспники, мовляв, заховали у ямах збіжжя, украдене на полі. З метою вилучення хліба кожному селянинові, хоч колгоспникові, хоч одноосібнику, призначали здати певну кількість зерна, якого йому просто не було де взяти. Якщо він його не здавав, до нього застосовувалися натуральні штрафи, запроваджені з листопада 1932 року, тобто примусово вилучалися усі запаси продовольства - м'ясо, картопля, буряки, капуста... Для здійснення цих конфіскацій на базі сільського активу організували бригади з хлібозаготівель, котрі ходили по дворах і грабували селян. Нам не вдалося встановити особовий склад цих комісій. Відомо тільки, що входили до них члени комнезаму, зокрема, родина Бабичів, про що пише у своїх спогадах Марія Терентіївна Бабич.

Слід зазначити, що у спогадах Марії Терентіївни Бабич і слова немає про тридцять третій рік - надто вже великою прибічницею радянської влади вона була... Пишучи про те, як гарно жилося в колгоспі, яка радість була для всіх у ньому працювати, вона хвалиться, зокрема, що в колгоспі був відкритий дитячий майданчик і ясла. І мовчить про те, що ті заклади радянська відкрила в колгоспах лише навесні 1933 року й утримувалися там діти-сироти, батьки яких повмирали від голоду...