dbo:abstract
|
- La crisi del segle iii fou un període que assolà els territoris de l'Imperi Romà a partir de les primeres invasions dels bàrbars. Durant els segles i i ii, l'Imperi Romà fundat per August aconseguí de mantenir un equilibri econòmic i polític entre les diverses parts constitutives dels territoris que el componien. Al segle iii, les tensions es manifestaren de forma palesa. A l'exterior, la pressió dels bàrbars es feu insostenible i les diverses entrades de tribus germàniques, normandes i magiars per territoris de l'imperi esdevingueren cada cop més freqüents i més costoses de reprimir. Des de mitjan segle ii, l'expansió militar romana s'havia acabat i amb això la font principal d'obtenció d'esclaus i font d'ingressos dels impostos dels perdedors i dels botins de guerra. La crisi del segle III marcà l'inici de la decadència. L'emperador Còmmode es va esforçar a pal·liar-la amb mesures com la devaluació de la moneda. Finalment, s'imposà la dinastia Severa amb Septimi Sever suportat per l'exèrcit. El succeí el seu fill Caracal·la, que donà la ciutadania romana a totes les persones lliures. La dinastia següent, la dels Severs, va intentar reduir les despeses de l'exèrcit i augmentà la pressió fiscal. Tot en va. L'últim Sever morí assassinat per les legions del Rin. Havia arribat el caos i l'anarquia militar (235-270). En els cinquanta anys següents tingueren el poder vint-i-cinc cèsars. Només un morí de mort natural. En aquest període, també s'intensificaren les invasions bàrbares (gots, alamans i francs), i els primers intents de desmembrament de l'imperi. A l'altra punta de l'imperi, els sassànides reemplaçaren els parts a l'Orient en la seva hostilitat amb Roma. A la mort de Marc Emilià en 253, Valerià fou proclamat emperador i immediatament va demanar al senat que reconegués Gal·liè com a coemperador amb el títol d'august i es repartiren l'imperi el 253: el primer es quedà l'Orient i el segon l'Occident, mentre que el seu nebot Corneli Valerià i el seu altre fill Valerià el Jove rebien el títol de cèsar. Valerià fou capturat a la Batalla d'Edessa i va acabar la seva vida en el captiveri igual que els romans supervivents i llavors Gal·liè va marxar a Roma per assumir els màxims poders. Els alamans van creuar el Rin i van arribar fins al nord d'Itàlia, on Gal·liè els va poder rebutjar i mentre Gal·liè era a Roma, el general Pòstum va restaurar l'ordre a l'àrea del Rin a la part inferior i pel seu valor i noblesa es va guanyar l'adhesió de l'exèrcit i dels gals i les tropes van instar el governador a declarar-se independent i aquest, que era un ciutadà romà d'origen gal, es va proclamar Pòstum I, amb tots els honors d'un emperador romà tot i que no tenia intenció de conquerir Roma sinó crear l'Imperi de les Gàl·lies. L'any 268, l'imperi s'havia dividit en tres estats competidors: l'Imperi de les Gàl·lies a les Gàl·lies, Hispània i Britània, l'Imperi de Palmira comprenia les províncies romanes de Síria-Palestina, Egipte i zones del sud-est d'Àsia Menor; i, entre ells, l'Imperi Romà de centre italià pròpiament dit. Durant els vuit anys següents, el desordre s'accentuà amb els trenta tirans, emperadors nomenats a les províncies que regnaven alhora. Durant aquest període, el general Claudi II el Gòtic (268-270) impedí una invasió per part de 320.000 gots (269) a Nis. L'ordre fou restablert amb l'il·liri Aurelià (270-275), que recuperà la disciplina i unitat de l'imperi, es feu anomenar dominus et deus, derrotà la reina Zenòbia de Palmira i construí un nou cercle de muralles a Roma. El seu assassinat a Dàcia fou seguit pel regnat de cinc emperadors més, tots assassinats. Dioclecià (284-305) aconseguí ordenar el territori romà a base d'una racionalització administrativa i d'una estructura de poder centrada sobre la seva persona (perseguí els cristians i subdividí moltes províncies, que passaren de 44 a 60), i s'envoltà de l'aura d'autoritat i adoració pròpia de sobirans orientals: fou deïficat a la manera oriental. Per a l'organització de l'imperi augmentà dràsticament els impostos per pagar la nombrosa burocràcia imperial. La conseqüència d'aquesta política financera fou la ruïna dels camperols lliures. A més, dividí l'imperi: dos augusts, assistits per dos cèsars, governaven els dos hemisferis en què es dividí el territori. Pel que fa als esclaus, perillosos i cars, es convertiren en colons, iniciant-se un cicle de vinculacions personals. (ca)
- أزمة القرن الثالث (أو«الفوضى العسكرية» أو «الأزمة الإمبراطورية») (235–284 ب.م.) هي الفترة التي انهارت فيها الإمبراطورية الرومانية تقريبًا إثر الضغوط المتراكمة عن الغزو والحرب الأهلية والطاعون والكساد الاقتصادي. بدأت الأزمة بـاغتيال الإمبراطور ألكسندر سيفيروس على يد جنده، لتبدأ بذلك فترة سعى فيها نحو 20-25 شخصًا أغلبهم جنرالات من الجيش الروماني إلى لقب الإمبراطور، محاولين فرض سلطة إمبراطورية على الإمبراطورية كليًا أو جزئيًا. وفي الفترة بين 258 و260، انقسمت الإمبراطورية إلى ثلاث ولايات متصارعة: الإمبراطورية الغالية وتشمل الولاية الرومانية في الغال وبريطانيا وهسبانيا، وإمبراطورية تدمر، وتشمل الولايات الشمالية في فلسطين السورية ومصر، والإمبراطورية الرومانية المستقلة ومركزها إيطاليا وعلى مسافة واحدة منهما. ثم جاء أورليانوس (من 270 إلى 275) ليوحد الإمبراطورية، وانتهت الأزمة بتولي ديوكلتيانوس وقيامه ببعض الإصلاحات سنة 284. وأسفرت الأزمة عن تغيرات جوهرية في مؤسسات الإمبراطورية ومجتمعاتها وحياتها الاقتصادية وأخيرًا دينها، لدرجة أن أغلب المؤرخين يعدونها نقطة التحول من الفترة التاريخية الكلاسيكية القديمة إلى فترة العصور القديمة المتأخرة. (ar)
- Krize třetího století je historický pojem, jímž se označuje období římských císařských dějin mezi lety 235 a 284/285 n. l. Vnějšími znaky krize byla politická nestabilita (časté střídání císařů), ekonomický úpadek (inflace, deurbanizace) a snížená obranyschopnost státu vůči vnějším nepřátelům (Germáni, perští Sásánovci). Jejími dalšími projevy byla výměna elit, tedy nástup povýšenců z řad armády k vrcholovým funkcím a ztráta mocenských pozic senátu, utužování císařské vlády (absolutní monarchie) a přesun mocenského ústředí z Říma do center v provinciích. V současné době se o pojmu krize třetího století často v odborných kruzích diskutuje a někdy bývá i zpochybňován (např. poukazy na to, že některé provincie zažívaly v této době i rozkvět), faktem však zůstává, že za Diocletiana musela být kompletně reformována správa, vojenství, měna i ideologie, aby říše mohla fungovat ve změněných podmínkách – což na krizové prvky ukazuje. Skutečnost, že krize neměla v rozlehlém římském státě stejný dopad, na samotném faktu její existence nic nemění, jakkoli lze diskutovat o detailech. Sami Římané pak uvedené období za úpadek pokládali, jak dokládají četná pozdně antická historiografická díla. (cs)
- Η Κρίση του 3ου αιώνα, γνωστή και ως Στρατιωτική Αναρχία ή Αυτοκρατορική Κρίση (235–284 μ.Χ.), ήταν μία περίοδος, κατά την οποία η Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία παραλίγο να καταρρεύσει. Τελείωσε λόγω των στρατιωτικών νικών του Αυρηλιανού και με την ανάληψη του Διοκλητιανού και την εφαρμογή μεταρρυθμίσεων το 284, συμπεριλαμβανομένης της Τετραρχίας. Η κρίση ξεκίνησε το 235 με τη του αυτοκράτορα Αλέξανδρου Σεβήρου από τα δικά του στρατεύματα. Κατά την επόμενη 50ετή περίοδο, η Αυτοκρατορία είδε τις συνδυασμένες πιέσεις βαρβαρικών και μεταναστεύσεων στη ρωμαϊκή επικράτεια, εμφυλίους πολέμους, των αγροτών και , με πολλούς να ανταγωνίζονται για την εξουσία. Αυτό οδήγησε στην , στην του νομίσματος και στην . Τα ρωμαϊκά στρατεύματα εξαρτιόταν περισσότερο με την πάροδο του χρόνου από την αυξανόμενη επιρροή των βαρβάρων μισθοφόρων γνωστών ως υπόσπονδων (foederati). Οι Ρωμαίοι διοικητές στο πεδίο, αν και ονομαστικά εργάζοντο για τη Ρώμη, γινόταν όλο και πιο ανεξάρτητοι. Μέχρι το 268 η Αυτοκρατορία είχε χωριστεί σε τρία ανταγωνιστικά κράτη: τη Γαλατική αυτοκρατορία (συμπεριλαμβανομένων των Ρωμαϊκών επαρχιών της Γαλατίας, της και, περιληπτικά, της ). την αυτοκρατορία της Παλμύρας (συμπεριλαμβανομένων των ανατολικών επαρχιών της Συρο-Παλαιστίνης και της ) και ανάμεσά τους η -με κέντρο την Ιταλία- Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία. Υπήρχαν τουλάχιστον 26 διεκδικητές του τίτλου του αυτοκράτορα, κυρίως εξέχοντες στρατηγοί του Ρωμαϊκού στρατού, οι οποίοι ανέλαβαν την αυτοκρατορική εξουσία σε ολόκληρη ή μέρος της Αυτοκρατορίας. Αυτοί οι διεκδικητές έγιναν δεκτοί από τη Ρωμαϊκή Σύγκλητο ως αυτοκράτορες κατά τη διάρκεια αυτής της περιόδου και έτσι έγιναν νόμιμοι αυτοκράτορες. Αργότερα, ο Αυρηλιανός (270–275 μ.Χ.) επανένωσε την Αυτοκρατορία στρατιωτικά. Η κρίση έληξε με τον Διοκλητιανό και την αναδιάρθρωση της Ρωμαϊκής Αυτοκρατορικής κυβέρνησης το 284. Αυτό βοήθησε να σταθεροποιηθεί η Αυτοκρατορία οικονομικά και στρατιωτικά για άλλα 150 χρόνια. Η κρίση οδήγησε σε τόσο βαθιές αλλαγές στους θεσμούς, την κοινωνία, την οικονομική ζωή και τη θρησκεία της Αυτοκρατορίας, που θεωρείται όλο και περισσότερο από τους περισσότερους ιστορικούς ως το όριο της μετάβασης μεταξύ των της κλασικής αρχαιότητας και της ύστερης αρχαιότητας. (el)
- Als Reichskrise des 3. Jahrhunderts bezeichnet die moderne Geschichtswissenschaft den Zeitraum von 235 bis 284/85 n. Chr. im Römischen Reich, als das Imperium mit einer Reihe von inneren und äußeren Krisen konfrontiert wurde. Diese Periode, die auch oft als Zeit der Soldatenkaiser bezeichnet wird, folgte im Anschluss an das Ende der Kaiserdynastie der Severer, die sich noch einmal als ein stabilisierender Faktor im Reich erwiesen hatte. Mehrere neue germanische Großverbände sowie das in Mesopotamien aggressiv auftretende neupersische Sāsānidenreich bedrohten das Imperium Romanum, das dadurch zeitweise gleichzeitig Invasionen im Norden und Osten abwehren musste und damit an die Grenzen seiner militärischen Leistungsfähigkeit gelangte. Zahlreiche Usurpationen und Bürgerkriege, die temporäre Abspaltung von Reichsgebieten (Gallisches Sonderreich und das Teilreich von Palmyra) sowie regionale wirtschaftliche Probleme belasteten das Imperium zusätzlich, das um 260 den Höhepunkt der Krise durchlief. Durch mehrere tiefgreifende Reformen im administrativen und militärischen Bereich konnte der römische Staat aber schließlich ebenso wie das Kaisertum wieder stabilisiert werden. Diese Endphase des Prinzipats endete mit dem Regierungsantritt Kaiser Diokletians im Jahr 284, dem eine Stabilisierung des Kaisertums gelang und mit dem in der Regel der Beginn der Spätantike verknüpft wird. Die römische Geschichte des 3. Jahrhunderts ist seit Jahren Gegenstand einer lebhaften Forschungsdiskussion. Manche Forscher folgen der traditionellen Sichtweise und gehen davon aus, dass es zu einem vollständigen Niedergang und einer Systemkrise des Reiches kam, die alle Lebensbereiche tangierte. Andere sind wesentlich vorsichtiger und stellen zwar die diversen Krisenerscheinungen besonders für die Jahre um 260 nicht in Frage, sehen den Zeitraum aber eher als eine Transformationsphase der antiken Welt hin zur Spätantike, in der es auch vielversprechende Ansätze zur Bewältigung der „Krise“ gegeben habe; zudem hätten mehrere Provinzen des Imperiums in dieser Zeit sogar eine regelrechte Blüte erlebt. Einige Forscher wiederum bezweifeln grundsätzlich die Anwendbarkeit des Begriffes „Krise“ auf die Zustände des 3. Jahrhunderts. Umstritten ist aufgrund der engen Verzahnung innen- und außenpolitischer Probleme auch, ob die Krisenphase durch interne Entwicklungen oder externe Faktoren ausgelöst worden war. (de)
- La crisis del siglo III, también conocida como anarquía del siglo III, anarquía militar o crisis imperial, hace referencia a un período histórico del Imperio romano, de casi cincuenta años de duración, comprendido entre la muerte del emperador Alejandro Severo, en el año 235, y el ascenso de Diocleciano al trono del Imperio, en el año 284. Este fue un período de profunda crisis, durante el cual se produjeron fuertes presiones de los pueblos exteriores al Imperio y una aguda crisis política, económica y social en el interior del Imperio. Tanto en Italia como en las provincias surgieron poderes efímeros sin fundamento legal, mientras que la vida económica se vio marcada por la incertidumbre de la producción, la dificultad de los transportes y la ruina de la moneda, entre otras. De este período se han diferenciado dos subperíodos:
* Anarquía militar (235-268), en la que se produjo una ausencia casi constante de una autoridad regular central duradera y durante la cual los soldados de los ejércitos fronterizos, de los limes imperiales, designaron y eliminaron emperadores a su voluntad. El descontrol fue tal que varias provincias de occidente y oriente se escindieron para formar el Imperio galo y el Imperio de Palmira respectivamente, en un intento de hacer frente con sus propios medios a los peligros exteriores que amenazaban el Imperio.
* Emperadores ilirios (268-284). Tras los años anteriores de anarquía militar, en que la seguridad y la unidad del imperio se había visto gravemente comprometida, diferentes emperadores de origen ilírico y danubiano lograron reunificar el Imperio y sentar las bases para restablecer la situación. Con el nombramiento de Diocleciano y el establecimiento primero de la Diarquía y después de la Tetrarquía, se dio por superada la crisis del siglo III. (es)
- The Crisis of the Third Century, also known as the Military Anarchy or the Imperial Crisis (AD 235–284), was a period in which the Roman Empire nearly collapsed. The crisis ended due to the military victories of Aurelian and with the ascension of Diocletian and his implementation of reforms in 284, including the Tetrarchy. The crisis began in 235 with the assassination of Emperor Severus Alexander by his own troops. During the following 50-year period, the Empire saw the combined pressures of barbarian invasions and migrations into the Roman territory, civil wars, peasant rebellions and political instability, with multiple usurpers competing for power. This led to the debasement of currency and economic collapse, with the Plague of Cyprian contributing to the disorder. Roman troops became more reliant over time on the growing influence of the barbarian mercenaries known as foederati. Roman commanders in the field, although nominally working for Rome, became increasingly independent. By 268, the empire had split into three competing states: the Gallic Empire (including the Roman provinces of Gaul, Britannia and, briefly, Hispania); the Palmyrene Empire (including the eastern provinces of Syria Palaestina and Aegyptus); and, between them, the Italian-centered Roman Empire proper. There were at least 26 claimants to the title of emperor, mostly prominent Roman army generals, who assumed imperial power over all or part of the Empire. The same number of men became accepted by the Roman Senate as emperor during this period and so became legitimate emperors. Later, Aurelian (AD 270–275) reunited the empire militarily. The crisis ended with Diocletian and his restructuring of Roman imperial government in 284. This helped to stabilize the Empire economically and militarily for a further 150 years. The crisis resulted in such profound changes in the empire's institutions, society, economic life, and religion that it is increasingly seen by most historians as defining the transition between the historical periods of classical antiquity and late antiquity. (en)
- III. mendeko krisialdia 235 eta 284 bitarteko gerra zibileko eta kaos ekonomikoko egoerari ematen zaion izena da. Krisiak instituzioetan, gizartean eta ekonomian aldaketa sakonak eragin zituen. Hori dela eta, batzuen ustez Antzinatea eta Erdi Aroa bereizten duen epea da III. mendeko krisi hau. 50 urte horietan hiru krisi aritu ziren Inperioa erasoan: gerra zibilak, kanpoko inbasioak eta hiperinflazioa. Inperioko bideragarritasunak etorkizun latzena zuenean, Dioklezianoren erreformek (Inperioa bitan banatzea besteak beste) berpiztu egin zuten. Honela, Inperioa izeneko epean sartu zen. Hurrengoak Tetrarkia eta izan ziren. III. mendeko krisialdian, Erromak 20 edo 25 enperadore inguru izan zituen. Zehatz esatea ez da erraza, aldi berean titulua askok aldarrikatu zutelako. Gehienak jeneralak ziren. Inperioko zati baten gaineko boterea lortzen zuten berehala bataila batean galtzeko. 2 edo 3 urtez gobernatu zuten batez beste. (eu)
- Krisis Abad Ketiga, yang juga dikenal sebagai Anarki Militer atau Krisis Kekaisaran, (235–284 Masehi) adalah sebuah periode dimana Kekaisaran Romawi hampir runtuh di bawah terpaan invasi, perang saudara, wabah penyakit dan masalah ekonomi. Krisis tersebut dimulai dengan pembunuhan Kaisar Severus Alexander di tangan pasukannya sendiri pada 235, mengawali periode lima puluh tahun dimana terdapat sekitar 26 pengklaim gelar Kaisar, yang sebagian besar adalah jenderal tentara Romawi, yang menyatakan kekuasaan kekaisaran tersebut secara keseluruhan atau sebagian. Dua puluh enam orang secara resmi diangkat oleh Senat Romawi sebagai kaisar pada periode tersebut, dan kemudian menjadi kaisar-kaisar sah. Pada 268, Kekaisaran tersebut terbagi dalam tiga negara yang bersaing: , yang meliputi provinsi Romawi Gaul, Britannia dan (sebagian besar) Hispania; , yang meliputi provinsi-provinsi timur Siria Palaestina dan Aegyptus; dan Kekaisaran Romawi independen dan terpusat di Italia, yang berada di antara dua kekaisaran lainnya. Kemudian, Aurelianus (270–275) menyatukan kembali kekaisaran tersebut; Krisis berakhir dengan kenaikan tahta Diokletianus pada 284. Krisis tersebut mengakibatkan perubahan-perubahan menonjol dalam lembaga-lembaga, kehidupan ekonomi dan, kemudian agama di Kekaisaran tersebut, yang dipandang oleh sebagian besar sejarawan untuk mendefinisikan transisi antara periode sejarah zaman klasik dan zaman kuno akhir. (in)
- La crise du IIIe siècle de l’Empire romain englobe, d’après les historiens contemporains, les années 235 (mort de Sévère Alexandre et avènement de Maximin) à 284 ou 285 (mort de Carin et avènement de Dioclétien). Elle survient alors que s’éteint la dynastie des Sévères laquelle, après les troubles de 193-195, avait réussi à donner une certaine stabilité à l’empire. Gouverné par ce qu’il est convenu d’appeler les « empereurs-soldats », l’empire doit faire face sur le plan intérieur à une série de crises politiques, économiques, sociales, religieuses et morales. Sur le plan extérieur, de nombreuses tribus germaniques menacent l’Imperium Romanum, pendant que le nouvel empire perse des Sassanides, adoptant une politique agressive, cherche à s’étendre aux dépens de l’Empire romain. Ces nouvelles invasions au nord et à l’est mettent à rude épreuve les capacités de l’armée à protéger les frontières. De plus, de nombreux coups d’État, la sécession temporaire de certains territoires (l’« empire des Gaules » de 260 à 274 et l'empire de Palmyre vers la même période), la paralysie des moyens de transport, la pression fiscale et la crise de la production affectant les provinces amènent l’empire au bord du gouffre. La crise atteint son paroxysme en 260. Toutefois, grâce à des réformes en profondeur de l’armée et de l’économie d’une part, au relâchement de la pression barbare d’autre part, l’État romain réussira à se stabiliser et l’empire survivra. Cette dernière phase du principat se termine avec l’arrivée au pouvoir de Dioclétien (284/285) que l’on associe généralement au début de l’Antiquité tardive. L’histoire romaine du IIIe siècle fait depuis de nombreuses années l’objet de vives discussions entre les spécialistes [Qui ?]. D’aucuns [Qui ?] se rangent à l’opinion traditionnelle [réf. souhaitée] en vertu de laquelle on assiste pendant ce siècle à un déclin inéluctable, résultat d’une crise du système qui s’étend à tous les secteurs de l’empire. D’autres [Qui ?] se montrent beaucoup plus prudents et, sans remettre en question les diverses crises qui surgissent jusqu'à 260, voient plutôt dans cette période une phase de transition pendant laquelle on passe de l’Antiquité à l’Antiquité tardive, ou du Haut-empire au Bas-empire, période qui porte en elle de nombreuses promesses de régénération [réf. souhaitée]. Pour eux [Qui ?], certaines provinces, loin de participer au déclin général de l’empire auraient au contraire connu un développement remarquable. Quelques spécialistes [réf. souhaitée] vont jusqu’à remettre en question l’utilisation du concept de « crise » pour décrire la situation qui prévaut au IIIe siècle. [réf. souhaitée] (fr)
- 군인 황제 시대(軍人皇帝時代)는 기원후 235년부터 284년까지 로마 제국 각지의 군대(로마군)와 근위대가 멋대로 황제를 폐립한 시대를 일컫는다. 알렉산데르 세베루스 황제가 막시미누스 트락스의 사주를 받은 군대의 손에 의해 암살당한 사건을 기점으로 거의 반세기 동안 공동 황제까지 포함하면 무려 26명의 로마군의 추대를 받은 인물들이 로마 제국 전역 또는 일부 지역에서 제위를 주장하였는데, 이 시기 동안 로마 제국은 내전과 외부의 침략, 역병, 경기 침체 등의 이유로 대내외적으로 극도로 혼란스러웠다. 이러한 연유로 3세기의 위기라고도 부른다. 이 시기 기록상 자연사한 인물은 클라우디우스 고티쿠스를 제외한다면 나머지 25명의황제들은 비참한 최후를 맞이 했거나 정확한 사인을 알 수 없다. 260년에는 사산조 페르시아와의 전쟁을 벌였던 발레리아누스마저 샤한샤 샤푸르 1세가 이끄는 페르시아군에게 포로로 잡히며 제국은 최악의 위기를 맞이 하였다. 이후에도 제국은 이탈리아와 히스파니아, 북아프리카 등지의 로마 제국과 갈리아와 브리타니아 속주를 통치한 의 갈리아 제국 그리고 시리아 팔레스티나와 아이깁투스를 통치한 제노비아의 팔미라 제국 등 세 영역으로 나누어 서로 다투다가 아우렐리아누스 황제(270년~275년)에 의해 다시 통합되었다. 그리고 284년 카리누스 황제를 무너뜨린 디오클레티아누스 황제가 즉위하여 일련의 개혁 정책을 실행함으로써 군인 황제 시대는 종식하였다. (ko)
- Con l'espressione crisi del III secolo ci si riferisce ad un'epoca della storia dell'Impero romano compresa all'incirca tra il 235 ed il 284, ovvero sia tra il termine della dinastia dei Severi e l'ascesa al potere di Diocleziano. Durante tale crisi si manifestarono simultaneamente situazioni estremamente problematiche su diversi fronti: dall'aumento della pressione nemica sui confini (con le invasioni barbariche del III secolo), spesso accompagnata da secessioni (come nel caso dell'Impero delle Gallie e del Regno di Palmira) e disordini interni (il che comporterà riforme strutturali della tradizionale unità militare romana, la legione), la crisi del tradizionale sistema economico e, soprattutto, una grave instabilità politica (la cosiddetta "anarchia militare"). La causa principale della crisi può essere ricercata nella fine dell'idea di impero tipica delle dinastie giulio-claudia ed antonina, basata sulla collaborazione tra l'imperatore, il potere militare e le forze politico-economiche interne. Nei primi due secoli dell'Impero la contrapposizione tra autorità politica e potere militare si era mantenuta, anche se pericolosamente (guerre civili), all'interno di un certo equilibrio, garantito anche dalle enormi ricchezze che affluivano allo Stato e ai privati tramite le campagne di conquista. Nel III secolo, però, tutte le energie dello Stato venivano spese non per ampliare, ma per difendere i confini dalle invasioni barbariche. Con l'esaurirsi della spinta espansiva delle conquiste, il peso economico e l'energia politica delle legioni finirono dunque per riversarsi all'interno dell'Impero invece che all'esterno, con il risultato che l'esercito, che era stato il fattore principale della potenza economica, finì per diventare un peso sempre più schiacciante, mentre la sua prepotenza politica diventava una fonte permanente di anarchia. La cosa più sorprendente di questa gravissima crisi è che l'Impero sia riuscito a superarla. (it)
- De crisis van de derde eeuw was een periode van onrust en onderlinge strijd in het Romeinse Rijk van ongeveer 235 tot 284 na Christus. De periode werd gekenmerkt door burgeroorlogen die in 238 culmineerden in het chaotische zeskeizerjaar. Een groot aantal keizers, merendeels commandanten die door hun opstandige legioenen tot keizer waren uitgeroepen, volgde elkaar in snel tempo op, waarbij het merendeel van hen niet lang na het aantreden werd terechtgesteld of vermoord door soldaten, officieren of de pretoriaanse garde. Deze groep staat bekend als de soldatenkeizers, waarbij het onderscheid tussen keizer, tegen-keizer en usurpator soms moeilijk te maken is. Vanaf 260 viel het rijk tijdelijk uiteen en had het Gallische keizerrijk een kortstondig bestaan. (nl)
- 3世紀の危機(さんせいきのきき)は、3世紀にローマ帝国を襲った大規模な動乱、およびその期間のこと。この時期の内外を問わぬ様々な要因により、帝国は存亡の機に立たされた。 (ja)
- Crise do terceiro século é uma série de acontecimentos ocorridos no Império Romano ao longo do século III, ou mais precisamente do ano 235 ao ano 284. Durante este período, o império foi governado sucessivamente por cerca de dezoito imperadores "legítimos". A maioria deles era de proeminentes generais que assumiram o poder imperial sobre todo ou parte do império, somente para perdê-lo por derrota em combate, assassinato ou mortes naturais, governando em média apenas dois a três anos, por isso período é também conhecido como a época dos "Imperadores Soldados". O número exato de imperadores do período é desconhecido, pois não considera aqueles nomeados junto com pais e colegas, e ainda desconsidera os pretendentes e usurpadores. No fim do século II ocorreu uma guerra civil de sucessão, que abalou profundamente o império. Na primeira metade do século seguinte, o império se manteve próspero e extenso, até que o poderoso Império Sassânida, ao leste, começou a fazer ataques ao Império Romano. No ano de 260, foram capturados o imperador Valeriano e todo o seu exército de 70 mil homens. Sem muita defesa, as províncias do leste foram devastadas. A Peste de Cipriano se espalhou pelo império e tornou-se uma epidemia. Além desses problemas, o Império Romano ainda iria se deparar com outro poderoso inimigo ao norte: os godos. O avanço da peste e os fracassos militares do império eram tão frustrantes que o povo passou a buscar novas crenças e rituais para afastar os perigos, ao mesmo tempo que se intensificou a perseguição aos cristãos. Rumores de que os acontecimentos negativos eram algum tipo de castigo para o Império Romano se espalharam por toda a Europa. Uma característica marcante observada na crise do terceiro século foi a fraqueza demonstrada pelos imperadores em manter de forma prolongada o controle sobre o império. Essa série de imperadores fracos foi, de certa forma, um reflexo da extensa militarização do império. Em outras palavras, Roma foi abandonando gradativamente seu caráter aristocrático, percebido anteriormente nos poderes investidos ao senado romano, para tornar-se um império militar. Esse processo de enfraquecimento do senado romano foi acompanhado pelo fortalecimento cada vez maior das legiões romanas nas decisões relativas à escolha dos imperadores, em função de seus interesses imediatos e, por consequência, na administração do império. Isso levou inevitavelmente à escolha de imperadores despreparados e incompetentes. Com a crise do terceiro século, começaram as transformações que, mais de um século depois, levariam ao fim do período histórico conhecido como Antiguidade e o início da Idade Média. (pt)
- Kryzys III wieku – szereg wydarzeń politycznych, militarnych, gospodarczych i społecznych w dziejach Cesarstwa Rzymskiego, które miały miejsce między zamordowaniem cesarza Aleksandra Sewera w roku 235 a objęciem władzy przez Dioklecjana w roku 284. Epoka kryzysu oddziela dwie podstawowe formy ustrojowe cesarstwa: istniejący od czasów Oktawiana Augusta pryncypat do ukształtowanego ostatecznie za Dioklecjana dominatu. (pl)
- 三世紀危機(拉丁語:Discrimen tertii saeculi),是指羅馬帝國在235年(皇帝亞歷山大·塞維魯被殺)至284年(皇帝戴克里先即位)間受到三項同時發生的危機而衰落甚至接近崩潰的過程。這三個危機分別是:外敵入侵、內戰及經濟崩潰。在這段期間,羅馬帝國的組織、社會、日常生活以至宗教均產生了根本的轉變,包括承認基督教,因此該危機被視為古典時代前期和後期之間的分水嶺。 (zh)
- Кризис Римской империи III века — период в истории Древнего Рима, хронологические рамки которого обычно определяют в годы между гибелью Александра Севера в ходе мятежа солдат 19 марта 235 года и убийством императора Карина после в июле 285 года. Этот период характеризуется рядом кризисных явлений в экономике, ремесле, торговле, а также нестабильностью государственной структуры, внутренними и внешними военными столкновениями и временной потерей контроля Рима над рядом областей. В различных исторических школах взгляды на причины возникновения кризисных явлений различаются, в том числе существует мнение об отсутствии необходимости выделять III век в качестве отдельного периода римской истории. (ru)
- Криза ІІІ століття, також Військова анархія або Імперська криза (235—284 рр. н.е.) — період римської історії, впродовж якого Римська імперія ледь не зазнала краху під спільним тиском численних громадянських війн, економічної та соціальної нестабільності, а також вторгнення та на її територію зовнішніх ворогів. Криза розпочалась із вбивства останнього представника династії Северів, імператора Александра Севера, його власними військами в 235 році. Це започаткувало 50-річний період, протягом якого на титул імператора було щонайменше 26 претендентів. Здебільшого, вони були командувачами римського війська та приходили до влади з ініціативи своїх солдат, тому сучасними істориками ці імператори називаються «солдатськими». У 251 році в битві при Абриті було вбито тодішніх імператорів Деція та Гереннія Етруска, що стало першим випадком загибелі імператорів від рук зовнішнього ворога. А в 260 році в битві при Едесі персами було взято в полон імператора Валер'яна, який незабаром загинув у ньому. До 268 року імперія фактично розпалася на три незалежні держави: Галльську імперію (Галлія, Британія та Іспанія), Пальмірське царство (Сирія Палестинська та Єгипет) і власне Римську імперію. Проте згодом імператор Авреліан впродовж кількох років возз'єднав імперію. Криза остаточно закінчилася приходом до влади Діоклетіана у 284 році та здійсненням ним низки реформ, зокрема запровадження Тетрархії («влади чотирьох»). Криза III століття призвела до значних глибоких змін в інститутах імперії, суспільстві, економічному житті та релігії. Більшістю сучасних істориків цей період розглядається як момент переходу між історичними періодами класичної античності та пізньої античності. (uk)
|
rdfs:comment
|
- De crisis van de derde eeuw was een periode van onrust en onderlinge strijd in het Romeinse Rijk van ongeveer 235 tot 284 na Christus. De periode werd gekenmerkt door burgeroorlogen die in 238 culmineerden in het chaotische zeskeizerjaar. Een groot aantal keizers, merendeels commandanten die door hun opstandige legioenen tot keizer waren uitgeroepen, volgde elkaar in snel tempo op, waarbij het merendeel van hen niet lang na het aantreden werd terechtgesteld of vermoord door soldaten, officieren of de pretoriaanse garde. Deze groep staat bekend als de soldatenkeizers, waarbij het onderscheid tussen keizer, tegen-keizer en usurpator soms moeilijk te maken is. Vanaf 260 viel het rijk tijdelijk uiteen en had het Gallische keizerrijk een kortstondig bestaan. (nl)
- 3世紀の危機(さんせいきのきき)は、3世紀にローマ帝国を襲った大規模な動乱、およびその期間のこと。この時期の内外を問わぬ様々な要因により、帝国は存亡の機に立たされた。 (ja)
- Kryzys III wieku – szereg wydarzeń politycznych, militarnych, gospodarczych i społecznych w dziejach Cesarstwa Rzymskiego, które miały miejsce między zamordowaniem cesarza Aleksandra Sewera w roku 235 a objęciem władzy przez Dioklecjana w roku 284. Epoka kryzysu oddziela dwie podstawowe formy ustrojowe cesarstwa: istniejący od czasów Oktawiana Augusta pryncypat do ukształtowanego ostatecznie za Dioklecjana dominatu. (pl)
- 三世紀危機(拉丁語:Discrimen tertii saeculi),是指羅馬帝國在235年(皇帝亞歷山大·塞維魯被殺)至284年(皇帝戴克里先即位)間受到三項同時發生的危機而衰落甚至接近崩潰的過程。這三個危機分別是:外敵入侵、內戰及經濟崩潰。在這段期間,羅馬帝國的組織、社會、日常生活以至宗教均產生了根本的轉變,包括承認基督教,因此該危機被視為古典時代前期和後期之間的分水嶺。 (zh)
- أزمة القرن الثالث (أو«الفوضى العسكرية» أو «الأزمة الإمبراطورية») (235–284 ب.م.) هي الفترة التي انهارت فيها الإمبراطورية الرومانية تقريبًا إثر الضغوط المتراكمة عن الغزو والحرب الأهلية والطاعون والكساد الاقتصادي. بدأت الأزمة بـاغتيال الإمبراطور ألكسندر سيفيروس على يد جنده، لتبدأ بذلك فترة سعى فيها نحو 20-25 شخصًا أغلبهم جنرالات من الجيش الروماني إلى لقب الإمبراطور، محاولين فرض سلطة إمبراطورية على الإمبراطورية كليًا أو جزئيًا. (ar)
- La crisi del segle iii fou un període que assolà els territoris de l'Imperi Romà a partir de les primeres invasions dels bàrbars. Durant els segles i i ii, l'Imperi Romà fundat per August aconseguí de mantenir un equilibri econòmic i polític entre les diverses parts constitutives dels territoris que el componien. Al segle iii, les tensions es manifestaren de forma palesa. A l'exterior, la pressió dels bàrbars es feu insostenible i les diverses entrades de tribus germàniques, normandes i magiars per territoris de l'imperi esdevingueren cada cop més freqüents i més costoses de reprimir. (ca)
- Krize třetího století je historický pojem, jímž se označuje období římských císařských dějin mezi lety 235 a 284/285 n. l. Vnějšími znaky krize byla politická nestabilita (časté střídání císařů), ekonomický úpadek (inflace, deurbanizace) a snížená obranyschopnost státu vůči vnějším nepřátelům (Germáni, perští Sásánovci). Jejími dalšími projevy byla výměna elit, tedy nástup povýšenců z řad armády k vrcholovým funkcím a ztráta mocenských pozic senátu, utužování císařské vlády (absolutní monarchie) a přesun mocenského ústředí z Říma do center v provinciích. V současné době se o pojmu krize třetího století často v odborných kruzích diskutuje a někdy bývá i zpochybňován (např. poukazy na to, že některé provincie zažívaly v této době i rozkvět), faktem však zůstává, že za Diocletiana musela být (cs)
- Η Κρίση του 3ου αιώνα, γνωστή και ως Στρατιωτική Αναρχία ή Αυτοκρατορική Κρίση (235–284 μ.Χ.), ήταν μία περίοδος, κατά την οποία η Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία παραλίγο να καταρρεύσει. Τελείωσε λόγω των στρατιωτικών νικών του Αυρηλιανού και με την ανάληψη του Διοκλητιανού και την εφαρμογή μεταρρυθμίσεων το 284, συμπεριλαμβανομένης της Τετραρχίας. (el)
- The Crisis of the Third Century, also known as the Military Anarchy or the Imperial Crisis (AD 235–284), was a period in which the Roman Empire nearly collapsed. The crisis ended due to the military victories of Aurelian and with the ascension of Diocletian and his implementation of reforms in 284, including the Tetrarchy. The crisis resulted in such profound changes in the empire's institutions, society, economic life, and religion that it is increasingly seen by most historians as defining the transition between the historical periods of classical antiquity and late antiquity. (en)
- Als Reichskrise des 3. Jahrhunderts bezeichnet die moderne Geschichtswissenschaft den Zeitraum von 235 bis 284/85 n. Chr. im Römischen Reich, als das Imperium mit einer Reihe von inneren und äußeren Krisen konfrontiert wurde. Diese Periode, die auch oft als Zeit der Soldatenkaiser bezeichnet wird, folgte im Anschluss an das Ende der Kaiserdynastie der Severer, die sich noch einmal als ein stabilisierender Faktor im Reich erwiesen hatte. (de)
- III. mendeko krisialdia 235 eta 284 bitarteko gerra zibileko eta kaos ekonomikoko egoerari ematen zaion izena da. Krisiak instituzioetan, gizartean eta ekonomian aldaketa sakonak eragin zituen. Hori dela eta, batzuen ustez Antzinatea eta Erdi Aroa bereizten duen epea da III. mendeko krisi hau. III. mendeko krisialdian, Erromak 20 edo 25 enperadore inguru izan zituen. Zehatz esatea ez da erraza, aldi berean titulua askok aldarrikatu zutelako. Gehienak jeneralak ziren. Inperioko zati baten gaineko boterea lortzen zuten berehala bataila batean galtzeko. 2 edo 3 urtez gobernatu zuten batez beste. (eu)
- La crisis del siglo III, también conocida como anarquía del siglo III, anarquía militar o crisis imperial, hace referencia a un período histórico del Imperio romano, de casi cincuenta años de duración, comprendido entre la muerte del emperador Alejandro Severo, en el año 235, y el ascenso de Diocleciano al trono del Imperio, en el año 284. Este fue un período de profunda crisis, durante el cual se produjeron fuertes presiones de los pueblos exteriores al Imperio y una aguda crisis política, económica y social en el interior del Imperio. Tanto en Italia como en las provincias surgieron poderes efímeros sin fundamento legal, mientras que la vida económica se vio marcada por la incertidumbre de la producción, la dificultad de los transportes y la ruina de la moneda, entre otras. (es)
- Krisis Abad Ketiga, yang juga dikenal sebagai Anarki Militer atau Krisis Kekaisaran, (235–284 Masehi) adalah sebuah periode dimana Kekaisaran Romawi hampir runtuh di bawah terpaan invasi, perang saudara, wabah penyakit dan masalah ekonomi. Krisis tersebut dimulai dengan pembunuhan Kaisar Severus Alexander di tangan pasukannya sendiri pada 235, mengawali periode lima puluh tahun dimana terdapat sekitar 26 pengklaim gelar Kaisar, yang sebagian besar adalah jenderal tentara Romawi, yang menyatakan kekuasaan kekaisaran tersebut secara keseluruhan atau sebagian. Dua puluh enam orang secara resmi diangkat oleh Senat Romawi sebagai kaisar pada periode tersebut, dan kemudian menjadi kaisar-kaisar sah. (in)
- La crise du IIIe siècle de l’Empire romain englobe, d’après les historiens contemporains, les années 235 (mort de Sévère Alexandre et avènement de Maximin) à 284 ou 285 (mort de Carin et avènement de Dioclétien). Elle survient alors que s’éteint la dynastie des Sévères laquelle, après les troubles de 193-195, avait réussi à donner une certaine stabilité à l’empire. (fr)
- Con l'espressione crisi del III secolo ci si riferisce ad un'epoca della storia dell'Impero romano compresa all'incirca tra il 235 ed il 284, ovvero sia tra il termine della dinastia dei Severi e l'ascesa al potere di Diocleziano. (it)
- 군인 황제 시대(軍人皇帝時代)는 기원후 235년부터 284년까지 로마 제국 각지의 군대(로마군)와 근위대가 멋대로 황제를 폐립한 시대를 일컫는다. 알렉산데르 세베루스 황제가 막시미누스 트락스의 사주를 받은 군대의 손에 의해 암살당한 사건을 기점으로 거의 반세기 동안 공동 황제까지 포함하면 무려 26명의 로마군의 추대를 받은 인물들이 로마 제국 전역 또는 일부 지역에서 제위를 주장하였는데, 이 시기 동안 로마 제국은 내전과 외부의 침략, 역병, 경기 침체 등의 이유로 대내외적으로 극도로 혼란스러웠다. 이러한 연유로 3세기의 위기라고도 부른다. (ko)
- Crise do terceiro século é uma série de acontecimentos ocorridos no Império Romano ao longo do século III, ou mais precisamente do ano 235 ao ano 284. Durante este período, o império foi governado sucessivamente por cerca de dezoito imperadores "legítimos". A maioria deles era de proeminentes generais que assumiram o poder imperial sobre todo ou parte do império, somente para perdê-lo por derrota em combate, assassinato ou mortes naturais, governando em média apenas dois a três anos, por isso período é também conhecido como a época dos "Imperadores Soldados". O número exato de imperadores do período é desconhecido, pois não considera aqueles nomeados junto com pais e colegas, e ainda desconsidera os pretendentes e usurpadores. (pt)
- Кризис Римской империи III века — период в истории Древнего Рима, хронологические рамки которого обычно определяют в годы между гибелью Александра Севера в ходе мятежа солдат 19 марта 235 года и убийством императора Карина после в июле 285 года. (ru)
- Криза ІІІ століття, також Військова анархія або Імперська криза (235—284 рр. н.е.) — період римської історії, впродовж якого Римська імперія ледь не зазнала краху під спільним тиском численних громадянських війн, економічної та соціальної нестабільності, а також вторгнення та на її територію зовнішніх ворогів. У 251 році в битві при Абриті було вбито тодішніх імператорів Деція та Гереннія Етруска, що стало першим випадком загибелі імператорів від рук зовнішнього ворога. А в 260 році в битві при Едесі персами було взято в полон імператора Валер'яна, який незабаром загинув у ньому. (uk)
|