Ісландська мова під загрозою: варіанти майбутнього
Йон Ґнарр (Jón Gnarr) відомий як комік, який став мером Рейк'явіка. Він також є великим шанувальником ісландської мови - і його лякає її майбутнє.
"Думаю, що ісландська мова не виживе", - говорить Ґнарр. - "Ймовірно, в цьому столітті ми приймемо в якості нашої мови англійську. Думаю, цього не уникнути".
І це поширена думка. Деякі лінгвісти вважають, що існує велика ймовірність, що ісландська мова програє двобій з англійською.
"Англійська мова зараз - скрізь, від народження і до смерті," - говорить Арі Палл Крістінссон (Ari Páll Kristinsson), голова відділу мовного планування Інституту дослідження Ісландії імені Арні Магнуссона, ісландського державного агенства вивчення мови.
Він говорить це буквально. Народження відбувається за допомогою медичних пристроїв, інструкції до яких складено англійською мовою, тому медичні працівники мають вміти читати англійською. І на похоронах, за словами Крістінссона, друзі і родичі часто згадіють спочилих піснями, які співають англійською. Спостерігати за маргіналізацією своєї рідної мови важко для будь-якої мовної спільноти, і це особливо гірко для ісландців.
Візьмемо, наприклад, дослідження, проведене Сюзанною Станковою (Zuzana Stankovitsova), словачкою, яка останні декілька років прожила в Рейк'явіку, вивчаючи ісландську мову. Вона зрозуміла, що ісландці мають надзвичайно сильний зв'язок зі своєю мовою. Щоб перевірити це, вона попросила словаків і ісландців визначити свою національноість.
Більшість словаків говорили: "Я - словак, тому що мої батьки - словаки". Або ж: "Я - словак, тому що я був народжений у Словакії". Ісландці відповідали інакше. Зазвичай на кшталт "я - ісландець, тому що я розмовляю ісландською мовою".
Земля, нація і мова
Більшість дорослих ісландців можуть пригадати, як в школі співали пісню "Земля, нація і мова". За її основу взято вірш Сноррі Хйартарсона (Snorri Hjartarson), написаний в 1952 році, коли Ісландія була молодою державою.
"Земля, нація і мова були священною трійцею. Не святою трійцею, проте на подібному до неї рівні," - говорить Крістінссон. Він додає, що патріотичні переконання були прищеплені йому ще в дитинстві: "Якщо б ми втратили ісландську мову, то не стало б ісландської нації. А якщо нема ісландською нації, то нема й ісландської суверенної держави".
Мови являють собою величезні сховища людських знань... Вони - каталоги рослин, тварин, комах, історій з життя, явищ природи, хвороб, соціальних парадигм, пісень, жартів, афоризмів, стратегій війни та миру, практик торгівлі та ведення перемовин.
Ісландія отримала повну незалежність від своєї колоніальної метрополії, Данії, під час II світової війни. Священна трійця нарешті була на місці. Проте майже негайно виник виклик мові, хоча і не роспізнаний в той час. Він прийшов з 40 000 американських солдатів, які були розміщені в Ісландії під час війни. Повністю військові США залишили острів лише 2006 року. Тоді вже більшіть ісландців вільно володіли не лише рідною мовою, але й англійською.
Слідом йшли урбанізація, повітряні подорожі, супутникове телебачення і Інтернет. Ці речі змінили кожну націю, проте ісландців, ймовірно, - більше і швидше. Зникла ізольованість, яка зробила так багато для захисту їх мови.
"В моєму дитинстві дуже мало людей володіло англійською мовою", - розповідає Ґнарр. - "Але серед людей мого покоління, через телебачення і музику, розуміти англійську стало необхідно".
Діти Ґнарра говорять англійською значно краще, ніж він. Вони мають друзів по всьому світу, з якими спілкуються в соціальних мережах.
"Проте вони не володіють ісландською настільки ж добре, як я", - говорить Ґнарр. - "Це разюча зміна, яка відбулась за дуже короткий проміжок часу".
Мовні пуристи (а в Ісландії їх багато) вважають, що накращою можливістю для виживання ісландської мови були б спротив запозиченню слів з англійської і дотримання архаїчної та застарілої граматики. Зрештою, це те, що робить ісландську мову унікальною. Якщо ж вона звучатиме подібно до інших мов, то люди будуть менш схильні вчити її. Це аргумент.
"Думаю, що люди, особливо старші, дуже скептично ставляться до вживання англійської", - говорить Ларісса Кайзер (Larissa Kyzer), американка, яка живе в Рейк'явіку і вивчає ісландську мову. Кайзер помітила великі зусилля, спрямовані на те, щоб ісландці пишалися своєю мовою.
"Позашкільна програма, де я працюю, обвішана всіма цими плакатами: "Ісландська - наша рідна мова", - розповідає вона. - "В мене була вчительнка, яка казала дітям, що вони можуть лаятися скільки завгодно, поки використовують ісландську лайку".
Куди прямує ісландська мова?
Для ісландської мови існує декілька можливих варіантів майбутнього. Ось два з них.
Перша випливає зі схильності ісландців до розповідання історій, від саг ранніх років Ісландії до надзвичайної кількості письменників сьогодення. Деякі мовознавці вважають, що зламним моментом для ісландської мови, моментом, коли вона дійсно залишить серця ісландців, буде той, коли поети і романісти країни перестануть писати ісландською. Сверрір Норланд (Sverrir Norland) має певний досвід цього. Щоб покращити свою майстерність, молодий ісландець залишив рідну країну задля курсів креативного письма в Лондоні.
Арамейська мова знаходиться в розколотому і розрідженому стані. І все ж вона була англійською свого часу, мовою, яка об’єднувала велику кількість різних народів в великому регіоні, ключем до життя за межами окремого села і для багатьох - ознакою вишуканості.
"Із зрозумілих причин я мав писати англійською", - розповідає Норланд. Спочатку було відчуття, що це фальшиво, проте потім стало наче звільненням, що нагадало йому цитату, яку приписують Бйорк. - "Вона сказала щось типу "Коли я вперше почала співати англійською, я почувалася, наче я обманюю." Це страшна штука, проте одночасно це звільнює. Ви можете бути тим, ким хочете" .
Навіть можна прикинутись, що ти не ісландець. Норланд не заходив настільки далеко. Насправді тепер він знову пише ісландською. Проте чи він писатиме ще англійською? Він каже, що це не виключено.
Отже, перший ймовірний варіант полягає в тому, що деякі письменники можуть перейти на англійську, відсилаючи потужний сигнал своїм читачам в Ісландії. А другий, більш радісний варіант, - це те, що підтримку ісландській мові може надати іміграція.
В маленькому містечку Флудір, з іншого боку гірського хребта від Реяк'явіка, Азеб Кассай (Azeb Kahssay) є співвласницею ефіопського ресторану "Мінілік". ЇЇ рідною мовою є амхарська. Вона прожила в Ісландії 7 років і каже, що навчилася ісландській досить легко.
"Я набагато краще знаю ісландську, ніж англійську", - каже вона. Як і її чоловік-ісландець. Вони розмовляють один з одним ісландською. Кассай, ймовірно, - єдина ефіопка в світі, яка краще розмовляє ісландською, ніж англійською.
Ісландцям дуже подобаються такі емігранти як Кассай, які оволоділи їх мовою. Втім, одночасно традиціоналісти занепокоєні тим, що мовці, для яких ісландська не є рідною, можуть змінити мову. Інші думають, що імігранти можуть стати рятівниками ісландської.
"Я дуже чекаю на той час, коли імігранти почнуть писати літературу на своїй версії ісландської мови, створюючи нові слова," - каже романіст Аудур Ава Олафсдоттір (Auður Ava Ólafsdóttir). - "Саме такою має бути мова: живою, творчою, винахідною".
Такою, якою була і мова саг багато сторіч тому, каже Олафсдоттір. Вона вільно розмовляє декількома мовами, проте говорить, що завжди писатиме лише своєю рідною: "Думаю, що світ потребує історій, розказаних ісландською".
Що вона і робить. Два з її романів перекладено англійською. Однин з них, "Метелики в листопаді" ( “Butterflies in November”) є смішним, сумним, несентиментальним псевдоепічним твором, в якому відчувається вплив саг.
Сверрір Норланд, письменник, який писав англійською, проте повернувся до творчості ісландською, вважає, що ісландська ідентичність приходить з письмом і спілкуванням ісландською мовою.
"Якщо я розповідаю історію ісландською мовою, якою думаю, ісландським читачам, і я припускаю, що вони мають подібні досвід і знання про речі, про які я веду розмову," - говорить Норланд. - "Проте якщо я пишу про ісландських людей англійською, мені доводиться багато пояснювати про різні речі - тому це виходить зовсім інакше".
